розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл будинковолодіння в натурі та встановлення порядку користування присадибною земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2016 року,

У вересні 2008 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про виділ частини будинковолодіння в натурі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер та до участі у справі як правонаступника позивача залучено дружину померлого - ОСОБА_3

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 уточнила позов і остаточно просила суд виділити їй в натурі Ѕ частини житлового будинку та надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 та встановити порядок користування земельною ділянкою за цією ж адресою за варіантом, зазначеним нею в позовній заяві.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що будинковолодіння АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності в рівних частках. Під час спільного користування нерухомістю між сторонами виникли непорозуміння та в добровільному порядку згоди щодо користування житловим будинком та земельною ділянкою не досягнуто.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2015 року позов задоволено.

Виділено ОСОБА_3 в натурі Ѕ частини житлового будинку та надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з: частини житлового будинку літ. "А" з прибудовами літ. "а": 1-1 - коридор, площею 7,3 кв. м - 4 079 грн; 1-2 - кухня, площею 7,3 кв. м - 4 079 грн; 1-3 - житлова, площею 13,1 кв. м - 7 881 грн; 1-4 - житлова, площею 12,4 кв. м - 7 459 ; з надвірних будівель та споруд: літ. "В" - літня кухня - 13 377 грн, літ. "З" - сарай - 2 945 грн; літ. "Н" - сарай - 2 404 грн; літ. "О" - душ - 1 889 грн; частку огорожі - 3 192 грн, частку мостіння - 2 724 грн, всього вартістю 50 029 грн, розташовані на земельній ділянці площею 560 кв. м.

Виділено ОСОБА_4 в натурі Ѕ частини житлового будинку та надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1, який складається з: частини житлового будинку літ. "А" з прибудовою літ. "а1": 2-2 - кухня, площею 10,3 кв. м - 4 616 грн; 2-3 - житлова, площею 8,4 кв. м - 5 053 грн; 2-4 - житлова, площею 12,7 кв. м - 7 640 грн; із надвірних будівель та споруд: літ. "Б" - літня кухня - 10 486 грн; літ. "К" - сарай - 446 грн; літ. "Л" - гараж - 15 012 грн; літ. "Е" - вбиральня - 3 881 грн; літ. "П" - навіс - 535 грн; частку огорожі - 3 193 грн; частку мостіння - 2 725 грн, всього вартістю 53 587 грн, розташовані на земельній ділянці площею 560 кв. м.

Встановлено порядок користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1.

Виділено ОСОБА_3 в особисте користування земельну ділянку площею 263,5 кв. м.

Межі вказаної земельної ділянки визначено наступним чином: від лівої бокової межі з ділянкою НОМЕР_1 на кут літньої кухні літ. "Б" і далі по лінії продовження по розділовій стіні літніх кухонь літ. "Б", "В"; поворот направо по огинаючий граней зовнішніх стін з довжинами відрізків 3,1 + 2,6 м; у бік гаража літ. "Л" довжиною 4,9 м; поворот наліво довжиною 3,9 м до точки примикання прибудов літ. "а", "а1" і далі по лінії продовження по міжквартирних перегородок на зовнішню стіну житловою будинку літ. "А"; поворот наліво по зовнішній межі житлового будинку літ. "А" довжиною 5,3 м; по лінії продовження довжиною 6,7 м; поворот наліво довжиною 7,0 м; поворот направо довжиною 3,8 м до перетину прибудовою літ. "д" з довжинами відрізків 1,4 + 3,1 + 1,4 м; поворот наліво довжиною 6,42 м до перетину з задньої межею з відступом 8,0 м від правої бічної межі.

Вхід на виділену ділянку збережено зі сторони вул. Північної через ділянку загального користування.

Виділено ОСОБА_4 земельну ділянку, яка складається із двох частин, загальною площею 263,5 кв. м.

Межі першої частини земельної ділянки, що прилягає до лівої бокової межі, визначено наступним чином: від вуличного розділового забору, на відстані 3,35 м від лівої бокової межі з ділянкою НОМЕР_1, по зовнішній грані стіни гаража літ. "Л"; поворот наліво по зовнішній грані стіни гаража літ. "Л" довжиною 0,9 м; поворот направо довжиною 4,9 м до зовнішньої грані стіни літньої кухні літ. "Б"; поворот направо по огинаючий зовнішніх граней стін літньої кухні літ. "Б" з довжинами відрізків 2,6 + 3,1 м; поворот наліво по розділовій стіні літніх кухонь літ. "Б", "В" і далі до перетину з лівою боковою гранню на відстані 14,6 м від вуличного розділового забору.

Межі другої земельної ділянки, що прилягає до правої бокової межі, визначено наступним чином: від вуличного розділового забору, на відстані 10,6 м від правої бічної межі з ділянкою НОМЕР_2 на кут прибудови літ. "а1" і далі по лінії продовження по її зовнішньої грані; поворот направо по міжквартирних перегородках на зовнішню стіну житлового будинку літ. "А"; поворот наліво по зовнішній межі житлового будинку літ. "А" довжиною 5,3 м; по лінії продовження довжиною 6,7 м; поворот наліво довжиною 7,0 м; поворот направо довжиною 3,8 м до перетину прибудовою літ. "д" з довжинами відрізків 1,4 + 3,1 + 1,4 м; поворот наліво довжиною 6,42 м до перетину з задньої межею з відступом 8,0 м від правої бічної межі.

Вхід на виділену ділянку збережено зі сторони вул. Північної, через ділянку загального користування.

У загальному користуванні залишено земельну ділянку площею 20 кв. м.

Вхід на земельну ділянку загального користування збережено зі сторони вул. Північної.

Межі земельної ділянки загального користування визначено наступним чином: від вуличного розділового забору, на відстані 3,35 м від лівої бокової межі з ділянкою НОМЕР_1, по зовнішньої грані стіни гаража літ. "Л"; поворот направо довжиною 3,0 м; поворот направо довжиною 6,5 м до перетину з вуличним розділовим парканом з відступом 10,6 м від правої бічної межі.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму грошової компенсації у розмірі 7 116 грн за 2/100 ідеальної частки будинковолодіння.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 31 березня 2016 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 33 ЦПК України визначено, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч. ч. 1 та 2 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає наведеним нормам процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Задовольняючи указаний позов про розподіл будинковолодіння в натурі та встановлення порядку користування земельною ділянкою, суд першої інстанції правильно виходив із наявності підстав, передбачених ст. ст. 356, 358, 364 ЦК України, оскільки сторонам на праві приватної власності в рівних частках належить вищевказаний будинок, добровільно не вирішено питання щодо спільного користування нерухомим майном. Дійшовши висновку про поділ вказаного будинковолодіння в натурі зі стягненням з відповідача грошової компенсації за 2/100 ідеальних частин у спільному майні та встановлюючи порядок користування нерухомим майном, суд виходив із запропонованого судовим експертом висновку від 21 вересня 2012 року № 13315, вважаючи, що такий варіант поділу та порядку користування відповідає майновим правам сторін на спільне майно та розмірам їхніх ідеальних часток, із врахуванням фактичного користування сторонами відповідними частинами будинковолодіння.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА_6 - особи, яка не брала участі у справі, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про розподіл будинковолодіння в натурі, оскільки такі є законними та обґрунтованими, зазначивши при цьому, що із вказаним поділом погодилися сторони та рішення суду в цій частині не оскаржили.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення порядку користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, й ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не врахував того, що на території спірної земельної ділянки розташований збудований за життя померлої ОСОБА_7 житловий будинок літ. "Д", в якому проживає тривалий час ОСОБА_6 із сім'єю та користується земельною ділянкою, необхідною для обслуговування житлового будинку.

Однак такі висновки не підтверджені належними доказами згідно зі ст. 58 ЦПК України, а в силу вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дійшовши таких висновків, апеляційний суд не врахував наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 377 ЦК України та 120 ЗК України (2768-14) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Згідно зі ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 152 ЗК України установлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

При цьому суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується.

Зі справи вбачається, що ОСОБА_6 звертався до Малиновського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_4, Одеської міської ради про визнання права на введення в експлуатацію будинку у порядку спадкування. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2013 року відкрито провадження у справі (т. 2, а. с. 146).

У зв'язку з розглядом вищевказаної справи було зупинено провадження у цій справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл будинковолодіння в натурі та встановлення порядку користування присадибною земельною ділянкою ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2013 року.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 15 липня 2014 року відновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розподіл будинковолодіння в натурі та встановлення порядку користування присадибною земельною ділянкою (т. 2, а. с. 149).

На а. с. 148, т. 2 знаходиться копія ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 03 липня 2014 року, якою залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, Одеської міської ради про визнання права на введення в експлуатацію будинку у порядку спадкування на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, згідно з поданою заявою позивача.

Апеляційний суд залишив поза увагою вищевказані обставини, а також те, що, подаючи апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, ОСОБА_6 не надав належних доказів на підтвердження факту належності йому на праві користування вищевказаної земельної ділянки, а також того, що споруда під літ. "Д" по АДРЕСА_1 є житловим будинком у розумінні положень ЖК УРСР (5464-10) та ЦК України (435-15) .

У зв'язку з цим помилковим є висновок апеляційного суду про те, що порушені права ОСОБА_6 підлягають поновленню відповідно до ст. 95 ЗК України.

Таким чином, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону, що призвело до неправильного вирішення спору, на порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212, 303 ЦПК України не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.