розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Національний Кредит" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокгауз Україна", ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 17 червня 2016 року,

У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство "Банк Національний Кредит" (далі - ПАТ "Банк Національний Кредит") звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокгауз Україна" (далі - ТОВ "Брокгауз Україна"), ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість у розмірі 345 881 грн 89 коп.

На обґрунтування позовних вимог ПАТ "БанкНаціональний Кредит" посилалося на те, що 27 березня 2013 року між ним і ТОВ "Брокгауз Україна" було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-24ю/2013/2-1, за умовами якого ТОВ "Брокгауз Україна" отримало транші зі сплатою 28 % річних з переглядом процентної ставки через кожні три місяці та комісії у розмірі і в порядку, визначеними Тарифами та послугами по наданню кредитів в межах максимального ліміту заборгованості до 300 тис. грн, з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 26 вересня 2013 року на умовах, визначених цим договором.

Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ "Банк Національний Кредит", ТОВ "Брокгауз Україна", ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено окремі договори поруки № № 04-93/1-4 та 04-94/1-4, відповідно до яких поручителі зобов'язалися солідарно відповідати в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов'язань за кредитним договором у сумі 300 тис. грн за графіком погашення відповідно до умов договору кредиту та з кінцевим терміном повернення кредиту не пізніше 26 вересня 2013 року.

Позивач вказував, що позичальник ТОВ "Брокгауз Україна" належним чином не виконувало взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 01 жовтня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 345 881 грн 89 коп., яку просив солідарно стягнути з відповідачів.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ТОВ "Брокгауз Україна", ОСОБА_4 на користь ПАТ "Банк Національний Кредит" 345 881 грн 89 коп. у рахунок погашення за кредитним договором від 27 березня 2013 року № 05.1-24ю/2013/2-1 заборгованості, яка на 01 жовтня 2013 року становить: за кредитом - 299 984 грн 22 коп., за відсотками - 28 695 грн 47 коп., за комісією - 1 тис. грн, штраф - 15 тис. грн, пеня - 978 грн 51 коп., 3 % річних - 223 грн 69 коп.

Стягнуто солідарно з ТОВ "Брокгауз Україна" та ОСОБА_5 на користь ПАТ "Банк Національний Кредит" 345 881 грн 89 коп. у рахунок погашення за кредитним договором від 27 березня 2013 року № 05.1-24ю/2013/2-1 заборгованості, яка станом на 01 жовтня 2013 року становить: за кредитом - 299 984 грн 22 коп., за відсотками - 28 695 грн 47 коп., за комісією - 1 тис. грн, штраф - 15 тис. грн, пеня - 978 грн 51 коп., 3% річних - 223 грн 69 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Останньою ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 17 червня 2016 року залишено без змін рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2014 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Проте оскаржувані судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій зазначеним вимогам процесуального права не відповідають.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки у зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 01 жовтня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 345 881 грн 89 коп. та відповідно до п. п. 4.2, 4.3 кредитного договору та п. п. 1.1-1.3 договорів поруки відповідачі - поручителі повинні окремо один від одного з позичальником відповідати за неналежне виконання останнім кредитних зобов'язань і нести негативні наслідки таких його дій, а саме: сплатити неповернену частину кредиту, заборговані проценти за користування ним, комісію, пеню та штраф за неналежне виконання зобов'язання, а також три проценти річних.

Переглядаючи вдруге справу в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА_4 - поручителя за відповідним договором, і залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на спростування його доводів про непідписання та неукладення договору поруки зазначив, що такі доводи спростовуються висновком експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в м. Києві від 03 березня 2016 року № 8/тдд, згідно з яким підписи від імені ОСОБА_4 на оригіналі договору поруки № 04-93/1-4, укладеного 27 березня 2007 року між ПАТ "Банк Національний Кредит", ТОВ "Брокгауз Україна" та ОСОБА_4, виконаний самим ОСОБА_4 (т. 4, а. с. 299-303).

Апеляційний суд визнав безпідставними доводи ОСОБА_4 щодо припинення поруки внаслідок збільшення обсягу його відповідальності як поручителя на 299 984 грн 22 коп., оскільки умовами договору встановлено, що відновлювальна кредитна лінія передбачає відновлення ліміту заборгованості при обов'язковому погашенні позичальником раніше отриманих кредитних виплат (траншів). У зв'язку з тим, що позичальник здійснив погашення отриманих траншів у березні 2013 року під час дії договору, ліміт заборгованості було відновлено та останній отримав у травні 2013 року транші на загальну суму 299 984 грн 22 коп., тобто в межах передбаченого договором ліміту.

Крім того, на спростування доводів ОСОБА_4 про неправомірне нарахування штрафу у розмірі 15 тис. грн апеляційний суд зазначив, що п. 4.3 договору передбачено сплату штрафу в розмірі 5 % від суми максимального ліміту кредиту, зокрема у разі неповернення траншів кредиту в установлені строки (п. 3.3.6 договору).

Однак із вказаними висновками не можна погодитися виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічне положення міститься й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 27 березня 2013 року між ПАТ "Банк Національний Кредит" та ТОВ "Брокгауз Україна" укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-24ю/2013/2-1, відповідно до умов якого надання кредиту мало здійснюватись окремими частинами зі сплатою 28 % річних та комісій в розмірі та в порядку, визначеними Тарифами на послуги по наданню кредитів в межах максимального ліміту заборгованості до 300 тис. грн, та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 26 вересня 2013 року (а. с. 8-15).

Умовами вищевказаного договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-24ю/2013/2-1 передбачено, зокрема, що банк має право нарахувати у разі прострочення сплати кредиту, процентів та комісій, пеню у розмірі 1 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України; у разі порушення вимог п. п. 3.3.2. - 3.3.17 - штраф у розмірі 5 % від суми максимального ліміту кредиту за кожен випадок прострочення.

Того ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ "Банк Національний Кредит", ТОВ "Брокгауз Україна" та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 04-93/1-4, за яким поручитель зобов'язався солідарно відповідати в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов'язань за вказаним договором (а. с. 28-29).

27 березня 2013 року такий самий договір поруки № 04-94/1-4 укладено між ПАТ "Банк Національний Кредит", ТОВ "Брокгауз Україна" і ОСОБА_5 (а. с. 30-32).

Пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно із ч. 1 ст. 1, ст. ст. 2, 12 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. З урахуванням цього суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Однак, розглядаючи позовні вимоги ПАТ "Банк Національний Кредит" до ТОВ "Брокгауз Україна", суд не дослідив питання про те, чи можуть зазначені позовні вимоги розглядатися у порядку цивільного судочинства у межах цієї справи, чим порушив норми процесуального права.

Крім того, стягуючи солідарно з відповідачів штраф у сумі 15 тис. грн та пеню у сумі 978 грн 51 коп., суди не врахували наступного.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, а згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Проте вищевказаних положень норм матеріального права суди не врахували, чим порушили норми процесуального права, зокрема усупереч вимогам ст. ст. 212- 215, 303, 304 ЦПК України не звернули достатньої уваги на предмет і підстави поданого позову, не перевірили належним чином складових заборгованості та правових підстав для їх стягнення, що призвело до неповноти установлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 17 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.