розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення коштів за попереднім договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 14 червня 2016 року,

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 06 червня 2010 року між ним та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було укладено попередній договір купівлі-продажу 1/3 частини житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1, відповідно до умов якого він передав їм 190 320 грн., що еквівалентно 24 тис. доларів США. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 15 вересня 2015 року попередній договір визнано недійсним.

Враховуючи викладене, позивач на підставі ст. 216 ЦК України просив стягнути з відповідачів сплачені ним за недійсним договором кошти в гривневому еквіваленті до доларів США у розмірі 570 170 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 14 червня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 182 390 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити рішення суду першої інстанції та скасувати ухвалу апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 передав відповідачам суму у гривнях, тому визначати еквівалент до доларів США немає підстав.

Апеляційний суд погодився із висновком районного суду, вказавши при цьому також про те, що відповідачам грошові кошти були передані у гривнях, а не в іноземній валюті, тому ця сума у гривнях і підлягає поверненню, оскільки зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що 06 червня 2010 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено попередній договір купівлі-продажу 1/3 частини житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передав їм 190 320 грн., що еквівалентно 24 тис. доларів США (п. 5 договору).

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 15 вересня 2015 року зазначений попередній договір визнано недійсним.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що у зв'язку з визнанням попереднього договору купівлі-продажу недійсним, передана ним сума підлягає поверненню на підставі ст. 216 ЦК України (реституція).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Разом з тим незалежно від фіксації еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Наведеного апеляційний суд не врахував та у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не дав належної правової оцінки п. 5 попереднього договору, відповідно до якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для підготовки документів, необхідних для укладення основних договорів грошову суму у розмірі 182 390 грн., що на день посвідчення договору по курсу Національного банку України становить 23 тис. доларів США (а.с. 7). Суд апеляційної інстанції не врахував того, що у попередньому договорі встановлений грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Отже, апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Волинської області від 14 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.