головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Леванчука А.О., Ситнік О.М., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_9, про визнання договору купівлі-продажу недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що на підставі договору дарування від 20 лютого 2008 року вона є власником житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, який вона отримала у дар від ОСОБА_9 У 2015 році вона дізналася про те, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на вказаний будинок зареєстровано за ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 2015 року. Вказувала, що належний їй будинок було продано без її відома.

Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку від 15 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_7. та ОСОБА_8

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути відхилена.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_9 була власницею цілого житлового будинку з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою 19 січня 1984 року за № 5-404 та зареєстрованого у МБТІ 24 січня 1984 року за № 7146.

20 лютого 2008 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 укладено та нотаріально посвідчено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_9 подарувала, а ОСОБА_6 прийняла у дар цілий житловий будинок з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (а. с. 7).

У подальшому ОСОБА_9 звернулася до суду із позовом про визнання вказаного договору дарування недійсним.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 24 січня 2012 року, договір дарування було визнано недійсним.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 липня 2012 року зазначені рішення та ухвалу скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У подальшому рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2013 року (а. с. 8, 9), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 22 травня 2013 року (а. с. 10,11) у задоволенні вказаного позову було відмовлено.

Таким чином, договір дарування укладений 20 лютого 2008 року є чинним.

У зв'язку із визнанням судовими рішеннями 08 грудня 2011 року та 24 січня 2012 року зазначеного договору дарування недійсним, 19 березня 2012 року державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію відомостей про право власності за ОСОБА_9 на вищевказане нерухоме майно (а. с. 17, 50).

06 грудня 2013 року між ОСОБА_10 (іпотекодержатель) та ОСОБА_9 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір житлового будинку з господарськими і побутовими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1. В іпотечному договорі зазначено, що вказаний житловий будинок належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Першою миколаївською державною нотаріальною конторою 19 січня 1984 року за реєстровим № 5-404, зареєстрованого КП "ММБТІ" в реєстрі права власності на нерухоме майно 19 березня 2012 року. Право власності на цей житловий будинок зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 вересня 2013 року.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у цивільній справі № 490/5093/15-ц від 16 листопада 2015 року за позовом ОСОБА_6 вказаний іпотечний договір було визнано недійсним з тих підстав, що ОСОБА_9 не володіла на час укладення іпотечного договору житловим будинком, а тому не мала права передавати його в іпотеку (а. с. 1215).

01 грудня 2015 року між ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_7 (покупець) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, відповідно до умов якого ОСОБА_9 передала у власність покупцю, а ОСОБА_7 прийняв у власність житловий будинок по АДРЕСА_1, та сплатив його ціну у розмірі та у порядку, встановленому цим договором (а. с. 79). Вказаний договір було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ВласовоюС.Я. та зареєстровано у реєстрі за № 838.

07 грудня 2015 року ОСОБА_7 було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 120).

14 грудня 2015 року ОСОБА_6 звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_12 з заявою про державну реєстрацію її права на будинок. Однак, їй було відмовлено у зв'язку з тим, що за даними Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на спірний будинок було зареєстровано за іншою особою на підставі правовстановлюючих документів (а. с. 16).

15 грудня 2015 року між ОСОБА_7 (продавець) та ОСОБА_8 (покупець) було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 (а. с. 78).

У зв'язку з укладенням зазначеного договору 15 грудня 2015 року ОСОБА_8 було видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 129). З вказаного витягу вбачається, що на підставі договору від 15 грудня 2015 року нотаріусом до Державного реєстру за №12542677 було внесено відомості про право власності ОСОБА_8 на спірний житловий будинок.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_6 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з підстав ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до закріпленого у ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення ст. 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але у подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок, що позивачем обрано невірний спосіб захисту та обґрунтовано відмовив у позові.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків судів вони не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої й апеляційної інстанцій при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 333, 336, 337, 343, 344, 345, 347, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 22 червня 2016 року залишити без змін.