розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 8 листопада 2016 року,

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що з 6 серпня 2002 року по 13 листопада 2015 року вона перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час шлюбу ними було набуто майно, а саме: автомобіль Hyundai Tucson 2.0, номерний знак НОМЕР_1, вартістю 375 тис. грн; грошові кошти у розмірі 20 тис. доларів США, розміщені на депозитному рахунку у публічному акціонерному товаристві "Укргазбанк" та грошові кошти у розмірі 170 тис. грн, розміщені на депозитному рахунку у публічному акціонерному товаристві "Ощадбанк". Зазначені депозитні рахунки у банківських установах були відкритті на ім'я ОСОБА_4 Оскільки згоди про поділ спільного майна вони не досягли, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просила суд стягнути з відповідача на її користь в якості поділу майна: грошові кошти у розмірі 12 183 доларів 48 центів США; грошові кошти у розмірі 85 тис. грн; визнати за ОСОБА_4 право власності на автомобіль Hyundai Tucson 2.0, номерний знак НОМЕР_1, та стягнути з нього на її користь грошові кошти у розмірі 187 500 грн в якості грошової компенсації вартості Ѕ вказаного автомобіля, який належить їм на праві спільної сумісної власності.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 8 листопада 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 в якості поділу майна подружжя грошові кошти у розмірі 12 183 доларів 48 центів США, що за курсом Національного банку України станом на 15 серпня 2016 року становить 305 123 грн 07 коп., за договором від 20 серпня 2013 року; грошові кошти у розмірі 85 тис. грн за договором від 17 жовтня 2014 року. Визнано за ОСОБА_4 право власності на автомобіль Hyundai Tucson 2.0, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 187 500 грн в якості грошової компенсації вартості Ѕ частини автомобіля Hyundai Tucson 2.0, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірне майно є спільним сумісним майном подружжя. Розміщенні на депозитних рахунках ОСОБА_4 грошові кошти, зняті ним після розірвання шлюбу, належать кожному із сторін у рівних частках. Також суди вказали, що спірний автомобіль, який набуто сторонами за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя та є неподільною річчю, а, отже, вимога про визнання за відповідачем права власності на вказаний автомобіль та стягнення з нього на користь позивача грошової компенсації вартості Ѕ частини автомобіля відповідає вимогам законодавства.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що з 6 серпня 2002 року ОСОБА_3 перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 листопада 2015 року шлюб між сторонами було розірвано.

За час шлюбу ними було набуто автомобіль Hyundai Tucson 2.0, номерний знак НОМЕР_1, який зареєстрований за ОСОБА_4

Також за час шлюбу 20 серпня 2013 року між публічним акціонерним товариством "Укргазбанк" та ОСОБА_4 укладено депозитний договір, за умовами якого останній розмістив на рахунку банку грошові кошти у розмірі 20 тис. доларів США.

Згідно виписок про рух коштів, наданих публічним акціонерним товариством "Укргазбанк", на вказаному рахунку зберігалися кошти у розмірі 24 366 доларів 95 центів США, які були повернуті ОСОБА_4 21 січня 2016 року, тобто після розірвання шлюбу.

Крім того, судом встановлено, що за час шлюбу, а саме 17 жовтня 2014 року між публічним акціонерним товариством "Ощадбанк" та ОСОБА_4 було укладено договір банківського вкладу "Строковий пенсійний" для фізичних осіб, за умовами якого останній розмістив на рахунку банку грошові кошти у розмірі 170 010 грн.

Згідно заяви про видачу готівки грошові кошти у розмірі 170 010 грн були повернуті ОСОБА_4 17 лютого 2016 року, тобто також після розірвання шлюбу.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 ст. 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 27 квітня 2016 року № 6-486цс16, яка в силу ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для усіх судів України.

Згідно договору позики від 14 серпня 2013 року ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 35 тис. доларів США, що підтверджується письмовою розпискою. Відповідно до складених ОСОБА_7 розписками ОСОБА_4 повернув зазначені вище кошти частинами, 19 лютого 2016 року та 11 березня 2016 року відповідно (а. с. 117-120), тобто після розірвання шлюбу. Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) роз'яснив судам, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Проте суди не врахували, що поділу підлягає все майно подружжя, у тому числі і їх боргові зобов'язання, а не окрема його частина, у даному випадку тільки автомобіль та грошові кошти, які були розміщенні на депозитних рахунках у банківських установах.

Зазначаючи, що у договорі позики, укладеного міжОСОБА_7 та ОСОБА_4, не зазначено на які цілі отримувалася позика, суди не звернули увагу на те, що договір позики укладено за час шлюбу і за твердженням ОСОБА_4 використані в інтересах і на утримання сім'ї та повернуті ним особисто після розірвання шлюбу.

Зазначені обставини, з урахуванням презумпції спільності майна подружжя (у тому числі і зобов'язань), ОСОБА_3 не спростовані, договір позики є чинним і не оспорений.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 ст. 71 СК України). Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (435-15) (ч. 4 ст. 71 СК України).

Так, присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених ст. 365 ЦК України.

Положеннями цієї статті передбачають підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов співвласника про припинення права особи на частку у спільному майні, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу, ч. 2 якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Згідно із ч. 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.

Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов'язань перед іншою.

У п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) судам роз'яснено, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення чч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 цього Кодексу) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених ч. 5 ст. 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 30 березня 2016 року № 6-2811цс15, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Отже, у порушення вищенаведених вимог закону, суди стягнули з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в якості грошової компенсації Ѕ вартості частини автомобіля без внесення останньою відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог,які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та дійшли передчасного висновку про задоволення позову.