розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до комунального підприємства "ЕКО-САН" Лозівської міської ради Харківської області, комунального підприємства "Житлова управляюча компанія" Лозівської міської ради Харківської області, ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_6, звернувся до суду з позовом, який уточнив в ході розгляду справи, та остаточно просив визнати недійсним з 17 січня 2014 року договір про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів споживачам приватного сектору від 01 серпня 2013 року по домоволодінню АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та комунальним підприємством "ЕКО-САН" Лозівської міської ради Харківської області (далі - КП "ЕКО-САН"), комунальним підприємством "Житлова управляюча компанія" Лозівської міської ради Харківської області (далі - КП "ЖУК").

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що він є власником будинку АДРЕСА_1, в якому зареєстровані його син ОСОБА_6 та онуки ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Позивач зазначав, що 01 серпня 2013 року його син ОСОБА_6 уклав з відповідачами договір про надання послуг з вивезення побутових відходів, а з лютого 2014 року йому стали надходити квитанції про нарахування оплати за транспортування та захоронення твердих побутових відходів із зазначенням абонента - ОСОБА_5

Посилаючись на те, що оскільки 17 січня 2014 року ОСОБА_6 на адресу КП "ЖУК" було направлено заяву про розірвання договору від 01 серпня 2013 року, яку відповідачем було отримано 31 січня 2014 року, вказаний договір є розірваним, проте й надалі за вказаним договором нараховувалася заборгованість, у зв'язку із чим позивач просив задовольнити позов.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 травня 2016 року у задоволенні уточнених позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 13 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 31 травня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, керувалися вимогами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) та Закону України "Про відходи" (187/98-ВР) та виходили з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження недійсності договору б/н від 01 серпня 2013 року, а також врахувавши добровільне укладення споживачем оспорюваного договору у відповідності до його волевиявлення та інших вимог ст. 203 ЦК України, отримання споживачами вказаних послуг і відсутність будь-яких доказів розірвання цього договору з підстав, передбачених ст.ст. 651- 654 ЦК України, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання його недійсним з 17 січня 2014 року.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ