розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про стягнення боргу за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 22 вересня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 1 квітня 2008 року її чоловік - ОСОБА_8, позичив ОСОБА_4 50 тис. доларів США, 25 травня 2008 року додатково позичив 15 тис. доларів США, а 25 липня 2008 року ще 15 тис. доларів США, про що є відповідна розписка.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8помер. 25 жовтня 2011 року між його спадкоємцями за законом укладено договір про поділ спадкового майна та перехід до неї, як дружини спадкодавця, майна померлого.

Вона неодноразово зверталася до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів, однак грошові кошти не повернуто.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути із ОСОБА_4 боргу за договором позики в розмірі 2 094 400 грн, що є еквівалентом 80 тис. доларам США, три проценти річних у розмірі 59 561 грн та судові витрати.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 30 травня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 22 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики в розмірі 1 688 363 грн, що є еквівалентом 65 тис. доларів США, три проценти річних за період з 1 квітня 2015 року до 10 березня 2016 року в розмірі 50 650 грн та судові витрати в розмірі 3 775 грн 80 коп. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 було укладено не договір позики, а договір про спільну діяльність. Крім того, розписка про отримання грошових коштів не містить зобов'язання про їх повернення.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають фактичним обставинам справи, наданим сторонами доказам, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), та вимогам закону.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, виходив із того, що 1 квітня 2008 року та 25 травня 2008 року ОСОБА_4 отримав грошові кошти у позику на умовах їх повернення, а щодо грошових коштів, отриманих 25 липня 2008 року, то у розписці не зазначено, чи вони отримані в борг, чи надані в позику. При цьому відповідач не виконав свої зобов'язання за договором позики, тому суд стягнув суму боргу з урахуванням офіційного курсу долара США станом на день ухвалення судового рішення

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Судом установлено, що 1 квітня 2008 року ОСОБА_8позичив ОСОБА_4 50 тис. доларів США для спільної діяльності по вкладанню коштів на будівництво готелю з баром по АДРЕСА_1, 25 травня 2008 року додатково допозичив 15 тис.доларів США та 25 липня 2008 року відповідач взяв 15 тис.доларів США.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер.

Згідно з договором про поділ спадкового майна від 25 жовтня 2011 року ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 уклали договір про поділ спадкового майна, за умовами якого все рухоме і нерухоме майно переходить до дружини спадкодавця - ОСОБА_3

Статтею ст. 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України (435-15) встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року № 6-1967цс15 та від 24 лютого 2016 року № 6-50цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У порушення наведених норм права та обов'язкових правових позицій Верховного Суду України апеляційний суд не звернув уваги на те, що надані позивачем розписки та фактичні обставини взаємовідносин між ОСОБА_8 і ОСОБА_4 свідчать не про правовідносини позики, а про інші договірні відносини.

Таким чином, рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 22 вересня 2016 року скасувати, рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 30 травня 2016 року залишити в силі.