головуючого Демяносова М.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та неповнолітніх дітей ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, третя особа орган опіки та піклування виконкому Автозаводської районної радим. Кременчука про виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 24 березня 2015 року,

У червні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що заочним рішенням Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 26 травня 2010 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме, на будинок по АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_6 Посилаючись на те, що звернення стягнення на житловин судинок, що є предметом іпотеки, є підставою для виселення всіх мешканців, просив суд, із урахуванням уточнених позовних вимог: визнати ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням та виселити останніх із житлового будинку АДРЕСА_1 зі зняттям із реєстраційного обліку.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05 лютого 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Закрито провадження в частині позовних вимог КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_6

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 24 березня 2015 року рішення районного суду в частині відмови у задоволенні позову скасовано та увалено в цій частині нове рішення, яким позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Визнано такими, що втратили право на користування житловим приміщенням та виселено з будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судове рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає наведеним нормам процесуального права.

Судами установлено, що 27 грудня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №PLRMGK0000000003, згідно з яким останній було надано кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі 100 000 доларів США на придбання нерухомості з терміном користування до 27 грудня 2027 року взамін на зобов'язання повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої обов'язки в повному обсязі у терміни і на умовах, передбачених кредитним договором.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки №PLRMGK0000000003 від 27 грудня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу 27 грудня 2007 року, зареєстрований в реєстрі за № НОМЕР_1, згідно з п. 33.1 якого ОСОБА_6 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 88,20 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить їй на праві власності.

ОСОБА_6 свої договірні обов'язки належним чином не виконувала, графік повернення кредиту та сплати процентів порушувала, чим допустила значну заборгованість.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 06 червня 2012 року у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке набрало законної сили, позовні вимоги задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 по кредитному договору №PLRMGK0000000003 від 27 грудня 2007 року в розмірі 201255,80 доларів США (що відповідає 1 607 027 грн 56 коп. за курсом 1 долар США=7,985 грн.), розрахованої станом на 10 квітня 2012 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та в цілому складається з: житлового будинку загальною площею 88,2 кв. м, житловою площею 51.5 кв. м, сараю літ. Б, вбиральні літ. В, гаража літ. 3, магазину літ. Л, водовіду літ. К, огорожі №№ 1, 2, вимощення № 3.

Визначено щодо звернення стягнення шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності з отриманням Витягу з Державного реєстру прав власності, а також з наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Виселено ОСОБА_6 з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

27 березня 2013 року банк направив за місцем реєстрації ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 вимогу про звільнення будинку, який є предметом іпотеки, за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з актом, затвердженим генеральним директором ТОВ "Житлорембудсервіс" О.В. Бондаренко від 07 листопада 2012 року № 225-1, ОСОБА_7 та його малолітні діти ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_6, дійсно проживають за адресою: АДРЕСА_1, що також вбачається з листа Кременчуцького міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 16 жовтня 2013 року за № 04/1135.

За інформацією Кременчуцького міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді від 20 грудня 2013 року за № 04/1568, в ході комісійного соціального інспектування за місцем реєстрації ОСОБА_7 та його неповнолітніх дітей за адресою: АДРЕСА_2, виявлено, що за даною адресою зареєстровано 8 осіб: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13

За змістом п.12.5 договору іпотеки, предмет іпотеки не знаходиться у спільній власності та не є часткою, паєм (їх частинами) у статутному фонді підприємств; не є часткою у спільному майні за договором про сумісну діяльність; пунктом 14 договору передбачено, що розпорядження предметом іпотеки Іпотекодавець має право виключно за письмовою згодою Іпотекодержателя.

Відповідачі не надали доказів на підтвердження того, що чоловік ОСОБА_6 ОСОБА_7 та їхні діти ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_4, були вселені до спірного будинку за письмовою згодою ПАТ КБ "ПриватБанк" (Іпотекодержателя), як і діти ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_13 ІНФОРМАЦІЯ_6, які народилися після укладення договору іпотеки від 27 грудня 2007 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Порядок виселення із займаного житлового приміщення передбачений у ст. 109 ЖК УРСР.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15.

Суд апеляційної інстанції не врахував наведеної правової позиції Верховного Суду України, помилково не застосували до спірних правовідносинст. 40 Закону України "Про іпотеку", ст. 109 ЖК України та не встановили чи придбано за рахунок кредитних коштів спірне житло.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України установлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Ураховуючи, що допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ч. 3 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ