розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Столиця", про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення апеляційного суду м. Києва від 09 червня 2016 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 11 липня 2008 року між ним та Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") на забезпечення вимог банку за кредитним договором від 11 липня 2008 року між ними було укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку ним передано право вимоги отримання нерухомого майна у майбутньому за договором про резервування об'єкта нерухомості та порядоком погашення облігацій від 5 грудня 2005 року, що укладені між ним, іпотекодавцем, та товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Столиця", яка є боржником по відношенню до іпотекодавця.

Позивач зазначав про те, що на момент укладення договору іпотеки чинним на той час законодавством України не було передбачено передання в іпотеку майнових прав на об'єкти незавершеного будівництва, крім права оренди або користування.

Вважаючи вказаний договір іпотеки таким, що укладений з порушенням вимог чинного законодавства, просив суд визнати його недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України та ст. 16 Закону України "Про іпотеку".

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2014 року в задоволення позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 09 червня 2016 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 листопада 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким визнано договір іпотеки від 11 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", недійсним.

У касаційній скарзі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що майнове право позивача на час укладення спірного договору посвідчувалось у встановленому на той час порядку і позивач розпорядився своїми правами на власний розсуд, здійснив своє волевиявлення, уклавши договір, предметом якого є майнові права, що відповідало чинному на той час законодавству.

Апеляційний суд погодився з такими висновками районного суду. При цьому послався на те, що предметом іпотеки може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, й відповідно до положень ЦК України (435-15) майнові права є об'єктами цивільних прав і, відповідно, особа, яка є власником, цих прав має право на розпорядження ними.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (800-17) , яким були внесені зміни до Закону України "Про іпотеку" (898-15) , а спірний договір іпотеки було укладено раніше.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд указував на те, що майнові права на спірне нежитлове приміщення у незавершеному будівництвом житловому будинку відповідно до ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент укладання договору іпотеки) не могли бути предметом іпотеки, а отже, ОСОБА_3 неправомірно передав в іпотеку зазначені майнові права ВАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Судами встановлено, що 05 грудня 2005 року ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Столиця" та ОСОБА_3 уклали договір № 1054-8/115Р-2 про резервування об'єкта нерухомості та порядок погашення облігацій, відповідно до умов якого ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Столиця" зобов'язується закріпити (здійснити резервування) за ОСОБА_3 об'єкта нерухомості, яким є окрема квартира в житловому будинку, який буде збудовано за адресою: АДРЕСА_1, характеристики якої вказані в п. 1.4 договору, а сторона - ОСОБА_3 - зобов'язується надати (пред'явити) у встановлений строк, до погашення, пакет облігацій, емітованих ТОВ "Столиця", власником яких є ОСОБА_3

Відповідно до додаткової угоди від 11 липня 2008 року № 1 до договору від 05 грудня 2005 року № 1054-8/115Р-2 про резервування об'єкта нерухомості та порядку погашення облігацій ВАТ "РайффайзенБанк Аваль" залучено до договору від 05 грудня 2005 року № 1054-8/115P-2 про резервування об'єкта нерухомості та порядок погашення облігацій в якості третьої сторони.

Згідно з п. 1.2 у зв'язку з отриманням ОСОБА_3 у банку кредитних коштів, майнові права за договором резервування оформлюються в заставу для забезпечення виконання ОСОБА_3 його зобов'язань за вказаним кредитним договором.

11 липня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 223377008, відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику кредит, а позичальник отримує його відповідно до умов кредитування за програмою "Житло в кредит на первинному ринку".

11 липня 2008 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3 на забезпечення виконання зобов'язань позивача за вказаним кредитним договором укладено іпотечний договір.

За умовами вказаного договору ОСОБА_3 передав в іпотеку ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" право вимоги отримання нерухомого майна у майбутньому за договором про резервування об'єкта нерухомості та порядком погашення облігацій від 05 грудня 2005 року № 1054-8/115Р-2. Предметом іпотеки за цим договором є квартира, плановий термін введення її в експлуатацію - 31 березня 2007 року, яка перейде у власність інвестора після введення будинку в експлуатацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 5 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) визначено вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.

Поняття "іпотека майнових прав" і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цьому Законі були відсутні.

Отже, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, встановивши фактичні обставини справи та надавши їм відповідну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Обставини справи досліджено повно, зібраним доказам надана оцінка.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права при його ухваленні, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень, та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновком суду по їх оцінці, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 334, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ