розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державного агентства рибного господарства України про визнання наказу про звільнення незаконним, його скасування та поновлення на роботі, за касаційною скаргою Державного агентства рибного господарства України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 10 серпня 2010 року відповідно до наказу Державного комітету рибного господарства України від 10 серпня 2010 року № 355-к його призначено виконуючим обов'язки начальника Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства. Наказом від 13 грудня 2010 року № 586-к позивача звільнено від виконання обов'язків начальника управління з 13 грудня 2010 року відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2011 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва 25 січня 2012 року, позивача поновлено на роботі. Однак відповідачем наказ про поновлення на роботі позивача видано лише 3 листопада 2014 року, разом з тим, позивач не зміг приступити до роботи, оскільки останньому надано відпустку без збереження заробітної плати. Вказаний наказ оскаржено позивачем в судовому порядку. 5 січня 2015 року позивачу вручено наказ про звільнення за скороченням, який останній вважає незаконним. Відповідачем не надано позивачу робоче місце. Крім того, з позивачем не укладено трудового договору, не визначено оплати праці, складу підлеглих. Посади, на яку поновлено позивача, не існувало в штатному розкладі. Також позивача попереджено завчасно про скорочення, проте не запропоновано посаду рівнозначну тій, яку він займав.

У зв'язку з вище викладеним, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20 січня 2016 року, позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ Державного агентства рибного господарства України від 5 січня 2015 року за № 1-ТО про звільнення ОСОБА_3

Поновлено ОСОБА_3 на посаді виконуючого обов'язки начальника Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Волинській області з 5 січня 2015 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В частині поновлення на роботі ОСОБА_3 на посаді виконуючого обов'язки начальника Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Волинській області, допущено негайне виконання рішення.

У поданій касаційній скарзі Державне агентство рибного господарства України, просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, що відповідачем виконано не було. У матеріалах справи відсутні відомості, які свідчать про пропозицію позивачу пройти процедуру прийняття на державну службу, передбачену Законом України "Про державну службу" (3723-12) , а тому відповідачем не дотримано положень ст. 49-2 КЗпП України.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи.

Судами установлено, що наказом від 10 серпня 2010 року № 355-к ОСОБА_3 був прийнятий на посаду виконуючого обов'язки начальника Головного державного управління охорони використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Волинській області. 13 грудня 2010 року наказом № 586-к позивача звільнено із зазначеної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП Україниу зв'язку з систематичним невиконанням обов'язків, покладених на нього трудовим договором.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2012 року, позивача поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. 3 листопада 2014 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва відповідачем видано наказ № 124-ТО, яким ОСОБА_3 поновлено на посаді виконуючого обов'язки начальника Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Волинській області з 13 грудня 2010 року. Також 3 листопада 2014 року відповідачем видано наказ № 125-ТО про відпустку ОСОБА_3 з 3 листопада 2014 року по 31 грудня 2014 року без збереження заробітної плати та відповідач також звернувся до позивача з попередженням про наступне вивільнення, відповідно до якого повідомив ОСОБА_3 про те, що 5 січня 2015 року планується звільнення останнього на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Також у вказаному попередженні позивачу запропоновано вакантні посади, які не віднесені до категорії посад державних службовців: водія та сторожа на підприємстві відповідача.

5 січня 2015 року Державним агентством рибного господарства України прийнято наказ № 1-ТО "Про звільнення ОСОБА_3", яким позивача звільнено із займаної посади виконуючого обов'язки начальника Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Волинській області, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та на підставі попередження про наступне вивільнення з пропозиціями від 3 листопада 2014 року, постанови Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2011 року № 1263 (1263-2011-п) "Про утворення територіальних органів Державного рибного господарства України", наказу Держрибагентства України від 23 грудня 2011 № 337 "Про перетворення Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Волинській області", акту від 3 листопада 2014 року.

На підставі зазначеної постанови Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2011 року № 1263 (1263-2011-п) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державного агентства рибного господарства, реорганізовано шляхом перетворення юридичних осіб, які належать до сфери управління агентства, в тому числі, Головне державне управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Волинській області перетворено в Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Волинській області. У зв'язку з цим, на підставі Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" (3166-17) , постанови Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2011 року № 1184 (1184-2011-п) "Про затвердження гранічної чисельності працівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади", посади працівників новоутворених територіальних органів Держрибагенства України віднесені до категорії посад державних службовців.

Проте задовольняючи позовні вимоги, суди не звернули уваги на доводи представника відповідача про таке.

Державним агентства рибного господарства України запропоновано ОСОБА_3 вільні посади, які не є посадами державних службовців. Інші вільні посади віднесені до категорії посад державних службовців. Конкурс на посади державних службовців, що зазначені у листі Волиньрибохорони не був оголошений, саме тому ОСОБА_3 не пропонувалося зайняти їх у встановленому порядку, що передбачений ст. 15 Закону України "Про державну службу" та Порядком проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року № 169 (169-2002-п) .

Як убачається з попередження про вивільнення від 3 листопада 2014 року відповідач запропонував позивачу дві посади - водія та сторожа. Також судами установлено, що за місцем роботи позивача були наявні вакантні посади, що відповідали його кваліфікації.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Листом від 10 липня 2015 року № 1-8-19/3539-15 Державне агентство рибного господарства України в особі його голови Ковалів Я.Б. запросило позивача взяти участь в оголошеному конкурсі на заміщення посад керівного складу територіальних органів центрального органу виконавчої влади. Проте у матеріалах справи відсутні відомості, що позивач скористався таким правом.

Суди не звернули уваги на доводи представника відповідача про те, 10 серпня 2010 року відповідно до наказу Державного комітету рибного господарства України від 10 серпня 2010 року № 355-к його ОСОБА_3 призначено виконуючим обов'язки начальника Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства. Наказом від 13 грудня 2010 року № 586-к позивача звільнено від виконання обов'язків начальника управління з 13 грудня 2010 року відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором. Проте рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2011 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва 25 січня 2012 року, позивача поновлено на роботі. Отже, ОСОБА_3 поновлений на посаді виконуючого обов'язки начальника Головного державного управління охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства у Волинській області, яка відноситься до категорії посад державних службовців, на підставі рішення суду, а не відповідно до положень Закону України "Про державну службу" (3723-12) .

Таким чином, висновок судів про наявність підстав для задоволення позову, є передчасним, судами не було звернуто уваги на зазначені вище норми матеріального права, не встановлено фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи з наведеного, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги із скасуванням судових рішень та направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.