розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Кредобанк", про поділ майна подружжя та встановлення порядку користування майном; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Кредобанк", про поділ майна подружжя та встановлення порядку користування майном, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 22 серпня 2016 року,

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що з 26 жовтня 2007 року вона перебувала з ОСОБА_5 у шлюбі, який було розірвано рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2013 року. У період шлюбу за спільні кошти та за її згодою ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу від 20 травня 2008 року придбав житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,0553 га, які розташовані по АДРЕСА_2. Зазначала, що вказане нерухоме майно було придбано за кредитні кошти, отримані відповідачем за її згодою, та частину коштів, належних ОСОБА_5 особисто. Погашення заборгованості за кредитним договором ними здійснювалося спільно за рахунок коштів подружжя, які кожний із них одержував як винагороду за працю. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між нею і Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" (далі - ПАТ "Кредобанк") укладено договір поруки.

Вважала, що вона має право на 1/3 частини спірного спільного сумісного майна подружжя, а відповідач - на 2/3 частини цього майна. Враховуючи, що у житловому будинку є одна кухня, одна ванна кімната, один загальний вхід, вважала, що їй у користування у будинку необхідно виділити житлову кімнату (2-5) площею 13,7 кв. м, а ОСОБА_5 - житлову кімнату (1-5) площею 13,7 кв. м, усі інші приміщення будинку, господарські будівлі і споруди та земельну ділянку залишити у спільному користуванні сторін.

Просила визнати за нею право власності на 1/3 частини спільного сумісного майна подружжя: житлового будинку загальною площею 102,1 кв. м, житловою площею 58,8 кв. м із господарськими будівлями і спорудами - сараєм, вбиральнею, колодязем та огорожею, що знаходяться по АДРЕСА_2 та 1/3 частини земельної ділянки площею 0,0553 га, розташованої за цією ж адресою, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель; встановити між сторонами порядок користування цим нерухомим майном, а саме: виділити їй у користування у будинку житлову кімнату (2-5) площею 13,7 кв. м та приміщення № 1 сараю площею 9,1 кв. м, а ОСОБА_5 - житлову кімнату (1-5) площею 13,7 кв. м та приміщення № № 2, 3 сараю площею по 10,2 кв. м кожне; усі інші приміщення житлового будинку, господарські будівлі і споруди - вбиральню, колодязь та огорожу, а також земельну ділянку площею 0,0553 га, на якій розташоване вказане нерухоме майно просила залишити у спільному користуванні сторін.

У листопаді 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати за ним право власності на 4/5 частини спільного сумісного майна подружжя: житлового будинку загальною площею 102,1 кв. м, житловою площею 58,8 кв. м, із господарськими будівлями і спорудами: сарай, вбиральня, колодязь та огорожа, що знаходяться по АДРЕСА_2 та 4/5 частини земельної ділянки площею 0,0553 га, розташованої за цією ж адресою, кадастровий номер НОМЕР_1, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку і господарських будівель. За ОСОБА_4 просив визнати право власності на 1/5 частини вказаного нерухомого майна; встановити між ним і ОСОБА_4 порядок користування спірним нерухомим майном, виділивши останній у користування у житловому будинку наступні приміщення: веранду (1-1) площею 4,3 кв. м, вітальню (1-2) площею 6,4 кв. м, кухню (1-3) площею 5,8 кв. м та житлову кімнату (2-3) площею 5,1 кв. м, всього загальною площею 21,6 кв. м, а йому виділити всі інші приміщення житлового будинку загальною площею 80,5 кв. м, що відповідатиме часткам сторін у будинку; господарські будівлі і споруди: вбиральню, колодязь і огорожу залишити у спільному користуванні сторін; порядок користування сараєм встановити наступним чином: ОСОБА_4 виділити у користування приміщення № 1 сараю площею 9,1 кв. м, а йому - два інші приміщення № № 2, 3 цього сараю площею по 10,2 кв. м кожне; встановити порядок користування спільною земельною ділянкою площею 0,0553 га пропорційно до часток сторін у праві власності на житловий будинок.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що за час перебування у шлюбі із ОСОБА_4, 20 травня 2008 року він уклав два договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_2. Зазначений житловий будинок було придбано за 515 100 грн, що на день його придбання було еквівалентно 102 000 доларів США, а земельну ділянку за 292 900 грн, що еквівалентно 57 820 доларів США. При укладенні вказаних договорів за надання інформаційно-консультаційних та посередницьких послуг він сплатив Приватному підприємству "Альянс-Брок" (далі - ПП "Альянс-Брок") 24 240 грн, що на той час було еквівалентно 4 800 доларам США, та податок у Пенсійний фонд України при посвідченні нотаріусом договорів купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 18 160 грн, що еквівалентно 3 596 доларів США. Вважав, що загальна сума коштів, витрачених на придбання житлового будинку і земельної ділянки, становить 850 400 грн (515 100 + 292 900 + 24 240 + + 18 160 ), що за курсом НБУ на день укладення договорів складало 168 396 доларів США.

Вказував, що на придбання житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0553 га були витрачені кошти, отримані ним за кредитним договором від 20 травня 2008 року, у розмірі 90 000 доларів США, що складало 454 500 грн та його особисті кошти у розмірі 78 396 доларів США, що становило 395 900 грн, отримані ним від продажу належної особисто квартири у м. Києві. Крім того, на виконання зобов'язань за кредитним договором за рахунок його особистих коштів була погашена заборгованість за цим кредитним договором у розмірі 30 000 доларів США.

Вважав, що на придбання житлового будинку і земельної ділянки та погашення частини кредиту ним витрачені його особисті кошти у розмірі 108 396 доларів США (78 396 + 30 000), а спільних коштів подружжя витрачено у розмірі 60 000 доларів США, тому його частина у спільному майні подружжя має становити 4/5, а частина ОСОБА_4 - 1/5.

Також зазначав, що за час проживання у житловому будинку ними зроблені певні перепланування, відображені у технічному паспорті, план будинку не зовсім відповідає дійсності. Так, шляхом знесення перегородки між житловими кімнатами (1-4) і (2-4) ці дві кімнати об'єднано в одну житлову кімнату, яка є прохідною. Вказаною кімнатою користується він. Також в одну житлову кімнату об'єднані: вітальня (1-2), кухня (1-3) та житлова кімната (2-3) шляхом знесення перегородок між ними. Двері у житлову кімнату (1-4) із вітальні (1-2) закладено. Цими приміщеннями, а також верандою (1-1) та житловими кімнатами (1-5) і (2-5) користується ОСОБА_4 Інші приміщення перебувають у їхньому спільному користуванні. На його думку встановлений фактично порядок користування житловим будинком є несправедливим. Виходячи із часток сторін у спільному сумісному майні подружжя (4/5 та 1/5), ОСОБА_5 пропонував виділити ОСОБА_4 у користування такі приміщення: веранду (1-1) площею 4,3 кв. м, вітальню (1-2) площею 6,4 кв. м, кухню (1-3) площею 5,8 кв. м, житлову кімнату (2-3) площею 5,1 кв. м, всього загальною площею 21,6 кв. м. Всі інші приміщення у житловому будинку загальною площею 80,5 кв. м ОСОБА_5 просив виділити в його користування.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 22 серпня 2016 року, позов ОСОБА_5 та зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Поділено майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_4 право власності на: 7/25 частини житлового будинку - "А-1", загальною площею 102,1 кв. м, житловою площею 58,8 кв. м; 7/25 частин господарських будівель і споруд: сарай - "Б", вбиральня - "В", колодязь - "К", огорожа - "N"; 7/25 частини земельної ділянки площею 0,0553 га, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_1, які розташовані по АДРЕСА_2. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 18/25 частини вказаних житлового будинку та земельної ділянки.

Встановлено порядок користування житловим будинком із господарськими будівлями і спорудами та земельною ділянкою.

Виділено ОСОБА_4 у користування у житловому будинку по АДРЕСА_2 житлову кімнату (2-5) площею 13,7 кв. м та приміщення № 1 сараю - "Б" площею 9,1 кв. м.

Виділено ОСОБА_5 у користування у житловому будинку по АДРЕСА_2 житлову кімнату (1-5) площею 13,7 кв. м. та приміщення № 2 та № 3 сараю - "Б" площею по 10,2 кв. м кожне.

Інші приміщення спірного житлового будинку, а саме: веранду (1-1) площею 4,3 кв. м, вітальню (1-2) площею 6,4 кв. м, кухню (1-3) площею 5,8 кв. м, житлову кімнату (1-4) площею 13,2 кв. м, веранду (2-1) площею 5,8 кв. м, коридор (2-2) площею 7,1 кв. м, житлову кімнату (2-3) площею 5,1 кв. м, житлову кімнату (2-4) площею 13,1 кв. м, ванну (2-6) площею 4,2 кв. м, кухню (2-7) площею 9,7 кв. м; господарські будівлі і споруди, що належать до житлового будинку, а саме: вбиральню - "В", колодязь - "К" та огорожу - "N", залишено в спільному, загальному користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Земельну ділянку площею 0,0553 га, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована по АДРЕСА_2, залишено у спільному, загальному користуванні ОСОБА_4 та ОСОБА_5

У задоволенні інших вимог позову та зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_4 відмовити, зустрічний позов ОСОБА_5 - задовольнити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що з 26 жовтня 2007 року по 13 листопада 2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у шлюбі (а. с. 20, 21).

На підставі договору купівлі-продажу від 19 травня 2008 року ОСОБА_5 продав належну йому на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_1 за 444 400 грн (а. с. 207, т. 1).

20 травня 2008 року між Відкритим акціонерними товариством "Кредобанк", правонаступником якого є ПАТ "Кредобанк", та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 14/05, згідно з умовами якого останньому надано кредит у розмірі 90 000 доларів США для придбання житлового будинку по АДРЕСА_2 строком до 01 травня 2015 року (а. с. 25, т. 1).

На підставі договору купівлі-продажу 20 травня 2008 року ОСОБА_5 придбав за 515 100 грн житловий будинок, житловою площею 58,8 кв. м, загальною площею 102,1 кв. м, із господарськими будівлями і спорудами: сарай - "Б", вбиральня - "В", колодязь - "К", огорожа - "N", що розташований по АДРЕСА_2 (а. с. 37, 199, т. 1).

На підставі договору купівлі-продажу від 20 травня 2008 року ОСОБА_5 придбав за 292 900 грн земельну ділянку площею 0,0553 га, з цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_2 (а. с. 202, т. 1).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) (далі - Постанова) зазначено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Згідно з п. п. 22, 24 Постанови вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма ст. 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2696цс15.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що спірне нерухоме майно придбано ОСОБА_5 у період шлюбу в інтересах сім'ї за 808 000 грн, з яких: 454 500 грн. - отримані за кредитним договором від 20 травня 2008 року, укладеним в інтересах сім'ї, та 353 500 грн особистих коштів ОСОБА_5, що належали йому від продажу належної на праві приватної власності квартири.

Оскільки на придбання житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки витрачено 454 500 грн спільних коштів подружжя (кредитні кошти), що становило 56 % від вартості спірного нерухомого майна та 353 500 грн особистих коштів ОСОБА_5, що складало 44 % від вартості цього майна, суди правильно вказали, що ОСОБА_4 має право на визнання за нею права власності на 7/25 (28/100) частини спірного нерухомого майна, що складає 1/2 частини витрачених на придбання спірного майна кредитних коштів, а ОСОБА_5 - на 18/25 (72/100 = 28/100 + 44/100) частини цього майна.

Доводи ОСОБА_5 про те, що його частка у спірному майні підлягає збільшенню, так як, на його думку, до загальної вартості витрат на придбання житлового будинку та земельної ділянки у розмірі 808 000 грн мають бути включені понесені ним витрати за надання інформаційно-консультаційних і посередницьких послуг у розмірі 24 240 грн та за сплату податку до Пенсійного фонду України у розмірі 18 160 грн не можуть бути взяті до уваги, оскільки ці витрати не входять до вартості придбаного нерухомого майна.

Ухвалюючи рішення у частині встановлення порядку користування житловим будинком із господарськими будівлями і спорудами та земельною ділянкою, судами правильно враховано, що спірне майно знаходиться в іпотеці банку, встановити технічну можливість переобладнання приміщення будинку в дві окремі ізольовані квартири неможливо, оскільки заборгованість за кредитним договором не погашена та не надана згода іпотекодержателя на переобладнання предмета іпотеки.

Враховуючи, що сторонами у спірному житловому будинку було знесено перегородки між кімнатами (1-4) і (2-4), кімнатами (1-2), (1-3) і (2-3), та об'єднано ці приміщення в житлові кімнати спільного користування, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно обрав запропонований ОСОБА_4 порядок користування житловим будинком і запропонований ОСОБА_4 порядок користування сараєм, та залишив усі інші приміщення житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельної ділянки у спільному користуванні сторін.