розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання дружини за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 26 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 4 жовтня 2016 року,

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 19 червня 2002 року вона з ОСОБА_5 перебувала у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають двох дітей - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Позивачка вказувала про те, що вона є інвалідом ІІІ групи та часто перебуває на лікуванні, унаслідок чого потребує матеріальної допомоги зі сторони відповідача. Проте ОСОБА_5 перестав надавати їй таку допомогу, хоча працює і має стабільний дохід.

З урахуванням наведеного ОСОБА_4 просила суд стягнути з ОСОБА_5 аліменти на її утримання у твердій грошовій сумі 800 грн щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову.

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 26 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 4 жовтня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли правильного висновку про те, що аналіз ст. 75 СК України дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу (ст. 76 СК України); непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення. Отже, право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 квітня 2016 року № 6-3066цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Ураховуючи викладене, суди дійшли вірного висновку про те, що позивачка є інвалідом ІІІ групи та отримує пенсію у розмірі 1 230 грн, що свідчить про те, що відсутні підстави для визнання її такою, що потребує матеріальної допомоги, оскільки розмір її пенсії перевищує встановлений законом у грудні 2015 року прожитковий мінімум на 2016 рік.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що ОСОБА_4 не надано належних та допустимих доказів, що є її процесуальним обов'язком (ст. 10, 60 ЦПК України), щодо не забезпечення потреб позивачки у лікуванні законодавчо встановленим прожитковим мінімумом.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 26 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 4 жовтня 2016 року залишити без змін.