Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

Луспеника Д.Д., Журавель В.І., Хопти С.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, комунального підприємства "Мостицький", третя особа - комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району" про визнання права користування житловим приміщенням за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року,

У червні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що у вересні 2009 року на підставі наказу комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району" (далі - КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району") їй був наданий дозвіл на користування двома кімнатами, жилою площею 26,8 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1, яка належить до комунальної власності територіальної громади Подільського району м. Києва та знаходиться на балансі Подільської районної у м. Києві державної адміністрації. Контроль за виконанням вищевказаного наказу покладено на обслуговуючу організацію - комунальне підприємство "Мостицький" (далі - КП "Мостицький"), яке приписом від 2 червня 2010 року зобов'язало її звільнити зазначені кімнати, оскільки у неї немає договору найму та ордера.

Позивачка вказувала про те, що її сім'я постійно проживала у спірних кімнатах з 1 жовтня 2009 року, належним чином виконуючи обов'язки зі сплати житлово-комунальних послуг, іншого житла вона немає.

Ураховуючи викладене та уточнені вимоги, ОСОБА_4 просила суд визнати за нею право користування двома кімнатами, жилою площею 18,8 кв. м та 9,7 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 5 липня 2010 рокупозовОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право користування кімнатою житловою площею 18,8 кв. м та кімнатою житловою площею 9,7 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що відповідно до розпорядження голови Подільської районної в м. Києва державної адміністрації від 15 жовтня 1998 року квартира АДРЕСА_1 включена до числа службових державного комунального підприємства по утриманню житла Подільського району м. Києва.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що відповідно до положень ст. 119, ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 122 ЖК УРСР розпорядженням голови Подільської районної в м. Києва державної адміністрації від 4 грудня 2012 року затверджено рішення адміністрації та профспілкового комітету КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району" від 20 серпня 2012 року щодо надання службового житлового приміщення робітнику з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями "двірник" КП "Мостицький" Жигало Т.І., на час виконання своїх обов'язків з 4 жовтня 1990 року по 15 липня 1998 року та з 1 червня 2012 року по теперішній час працюючи у системі житлово-комунального господарства на родину з п'яти осіб, службових двох кімнат, житловою площею 55,80 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1. На підставі вказаного розпорядження голови районної державної адміністрації 13 грудня 2012 року Жигало Т.І. видано ордер на право зайняття службового жилого приміщення.

Колегія суддів, погоджується з висновком апеляційного суду про те, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів, що є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України), щодо правомірності набуття нею права користування спірними кімнатами, оскільки наказ КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району", на підставі якого вона вселилась у спірну квартиру, не є спеціальним ордером, який є єдиною підставою для вселення у службове житлове приміщення (ст. 122 ЖК УРСР).

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Крім того, доводи касаційної скарги стосуються формального переписування значного масиву правових цивільних норм і позицій Верховного Суду України, які до спірних житлових правовідносин правового значення не мають.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.