розглянувши у попередньому судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення суми за договорами банківського вкладу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що між публічним акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк) та ОСОБА_5 укладено договори банківського вкладу, а саме: 23 березня 2012 року у розмірі 70 тис. грн; 14 серпня 2013 року у розмірі 40 тис. грн; 15 серпня 2013 року у розмірі 120 тис. грн; 27 серпня 2013 року у розмірі 85 100 грн; 7 листопада 2013 року у розмірі 110 541 грн 55 коп.; 29 листопада 2013 року у розмірі 130 тис. грн; 26 грудня 2013 року у розмірі 110 тис. грн.

Він відповідно до договору відступлення права вимоги за договорами банківського вкладу від 15січня 2016 року, укладеного з ОСОБА_5 є новим кредитором та набувачем відступлених прав вимоги.

26 січня 2016 року вінзвернувся до установи банку з вимогою про виплату вкладів та нарахованих процентів за вкладами, проте його вимогу виконано не було.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на його користь грошові кошти за договорами банківського вкладу з урахуванням процентів у розмірі 972 344 грн 73 коп.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 3 серпня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 грошові кошти з урахуванням процентів за договорами банківського вкладу від 23 березня 2012 року, від 14 серпня 2013 року, від 15 серпня 2013 року, від 27 серпня 2013 року, від 29 листопада 2013 року, від 26 грудня 2013 року у розмірі 807 502 грн 68 коп.

У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та стягнення судового збору скасовано. У задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. У решті - рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішенняапеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення договорів банківського вкладу, які укладались в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим з ОСОБА_5, що є його процесуальним обов'язком в силу ст. ст. 10, 60 ЦПК України, оскільки надані позивачем квитанції не містять передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів реквізитів, зокрема, відбитку печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ, (квитанція до заяви від 15 серпня 2013 року є фактично чистим аркушем паперу).

При цьому апеляційний суд вірно застосував положення ч. 1 ст. 1058, 1059 ЦК України, ст. 2 Закону України від 7 грудня 2000 року "Про банки і банківську діяльність", п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) , Інструкцію про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (z1172-03) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (z1172-03) , Інструкцію про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (z0790-11) .

Отже, письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України, від 21 вересня 2016 року № 6-997цс16, від 16 листопада 2016 року № 6-1286цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Доводи касаційної скарги щодо поширення на спірні правовідносини Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) суди не заперечують, але вкладник має довести і надати оригінали документів, які в нього мають бути, що не є порушенням прав споживача.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.