розглянувши у попередньому судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Запорізькій завод феросплавів", третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі, про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 4 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 жовтня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що в період з 1976 року до 2005 року вона перебувала з відповідачем у трудових відносинах, працювала на посаді машиніста крану. В умовах впливу шкідливих факторів вона пропрацювала 25 років, у результаті чого у неї розвилась хронічна хвороба, що підтверджено актом розслідування причин виникнення професійного захворювання від 26 травня 2005 року. Причиною виникнення професійного захворювання визнано тривалий стаж роботи в умовах підвищеної запиленості та підвищеному рівні вібрації. Згідно з довідкою медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 16 червня 2005 року їй вперше було встановлено третю групу інвалідності та 40 % втрати працездатності, 31 травня 2011 року - другу групу інвалідності та 80 % втрати працездатності безстроково.

Зазначала, що через хронічне захворювання були порушені нормальні життєві зв'язки, через стан свого здоров'я вона позбавлена можливості повноцінно працювати, вона постійно відчуває психологічний дискомфорт, у неї погіршився сон. Все це призводить до моральних страждань.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просила суд стягнути з ПАТ "Запорізькій завод феросплавів" на її користь 73 080 грн на відшкодування моральної шкоди.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 4 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 жовтня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Норми ст. ст. 1, 15, 21, 28, 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачали обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати моральну шкоду в разі настання страхового випадку.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" від 28 грудня 2014 (77-19) року. Положеннями ч. 8 ст. 36 зазначеного Закону передбачено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України (435-15) та КЗпП України (322-08) .

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Крім того, у пп. 1 - 1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) (зі змінами) спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), врахувавши, що згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, дійшли до правильного висновку про те, що 16 червня 2005 року позивачу МСЕК встановлено третю групу інвалідності та 40 % втрати працездатності, проте вимог до Фонду соціального страхування від нещасних випадків, який згідно із законом здійснював такі виплати за даними МСЕК, складеними до 1 січня 2006 року, позивачем не пред'явлено.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ