Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., Завгородньої І.М., Попович О.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою адвокатом Павловим Ігорем Геннадійовичем, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- скасувати наказ № 140-П від 08 квітня 2015 року та поновити його на роботі на посаді заступника директора департаменту ризик-менеджменту публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" (далі - ПАТ "Укргазбанк", банк);

- стягнути з ПАТ "Укргазбанк" середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 квітня 2015 року до дня поновлення на роботі та компенсацію за спричинену моральну шкоду в розмірі 10 000 грн 00 коп.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що з 06 березня 2007 року він працював в ПАТ "Укргазбанк" на різних посадах, остання його посада - заступник директора департаменту ризик-менеджменту ПАТ "Укргазбанк", проте 08 квітня 2015 року його було звільнено з роботи згідно з наказом № 140-П від 08 квітня 2015 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Позивач вважав своє звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним, оскільки ліквідація чи реорганізація ПАТ "Укргазбанк" в розумінні ст. 40 КЗпП України не відбувалась, йому не було запропоновано переведення на вакантні посади до новостворених структурних підрозділів, не було враховано його право на залишення на роботі як працівнику з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, а вжиті відповідачем заходи по скороченню штату та звільнення працівників суперечать вимогам ст. ст. 22, 36, 43, 49-2 КЗпП України, а також проведені з недотриманням положень ст. 42 КЗпП України та ст.ст. 7, 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Зважаючи на вищевикладене, ОСОБА_4 просив задовольнити позов у повному обсязі.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 відхилено, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 травня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_4 - Павлов І.Г., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ПАТ "Укргазбанк", колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, та врахувавши роз'яснення, викладені у п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) (із змінами та доповненнями), виходили з того, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, що супроводжувалося скороченням деяких структурних підрозділів, у тому числі й підрозділу, у якому працював позивач, а також врахувавши, що у день попередження про майбутнє вивільнення позивачу запропоновано для працевлаштування 134 вакантні посади у системі ПАТ "Укргазбанк", від яких він відмовився, а у подальшому протягом двох місяців після попередження про вивільнення позивачу неодноразово пропонувалися вакантні посади, які з'являлися в банку, і від яких він також відмовився (а. с. 139-161, т. 1), у зв'язку з чим суди дійшли обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відбулося із дотриманням вимог трудового законодавства, а саме: ст. ст. 40, 49-2 КЗпП України, і трудових прав позивача не порушено.

При цьому судами вмотивовано враховано, що 20 березня 2015 року відбулось засідання профкому працівників ПАТ "Укргазбанк" (протокол № 3), і відповідно до вимог ст. 43 КЗпП України профком надав згоду адміністрації банку на звільнення позивача з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 164-168, т. 1).

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом Павловим Ігорем Геннадійовичем, відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.