розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку та надвірних споруд, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Київської області від 08 листопада 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із указаним позовом, мотивуючи його тим, що згідно з договором купівлі-продажу від 09 червня 1972 року вона придбала житловий будинок по АДРЕСА_1.

На підставі рішення виконавчого комітету Ржищівської селищної ради Київської області від 15 грудня 1972 року їй було виділено присадибну земельну ділянку під забудову жилого будинку за вищевказаною адресою, а в період з 1973 по 1975 роки нею було проведено будівництво жилого будинку.

Зазначала, що у період з червні 1976 року по вересень 1994 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем.

Звертала увагу на те, що звернувшись до Ржищівської міської державної нотаріальної контори з метою оформлення заповіту на будинок її повідомили, що будинок є спільним майном подружжя, оскільки правовстановлюючі документи на нього були видані в 1987 році, тобто під час перебування у шлюбі.

Вважає, що будинок не може бути об'єктом спільної сумісної власності, оскільки набутий нею до укладення шлюбу, при цьому відповідач грошової та трудової участі в будівництві жилого будинку не брав, просила визнати житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 її особистою приватною власністю.

У вересні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що під час спільного проживання із відповідачем з 1978 року вони розпочали будівництво житлового будинку АДРЕСА_1.

Зазначав, що будинок, прибудова, підвал були побудовані в 1983 році, погріб в 1985 році, убиральня в 1990 році в період перебування сторін у шлюбі, у зв'язку із чим просив визнати за ним право власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за вищевказаною адресою.

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 06 квітня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_4

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 08 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 та у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення вказаних вимог, в решті рішення просить залишити без змін, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення міського суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, апеляційний суд виходив з того, що остання не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, апеляційний суд правильно виходив з того, що рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 03 січня 2006 року визнано ОСОБА_5 таким, що втратив право користування жилим приміщенням в будинку по АДРЕСА_1. Таким чином, ОСОБА_5 на момент ухвалення рішення суду від 03 січня 2006 року, яким його було позбавлено права користування майном, міг дізнатись про порушення свого права власності на спірне майно. Разом з тим, зустрічні позовні вимоги були пред'явлені до суду у вересні 2015 року.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків пропуску якого заявлено стороною у справі.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,