розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Державна реєстраційна служба України, приватний нотаріус Миронівського нотаріального округу Київської області Шепітко ВалентинаВасилівна, про визнання права власності на квартиру, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов'язання прийняти рішення про реєстрацію права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: приватний нотаріус Миронівського нотаріального округу Київської області Товмач Олена Миколаївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун Юрій Вікторович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кучеренко Наталія Петрівна, про визнання недійсними довіреності та договорів купівлі-продажу, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_12, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2016 року,

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати право власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 10286573 від 25 січня 2014 року та зобов'язати Державну реєстраційну службу України внести запис про скасування державної реєстрації права власності (номер запису про право власності: 4408384, зареєстрований приватним нотаріусом Миронівського нотаріального округу Київської області Шепітко В.В. на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 292, виданий 25 січня 2014 року приватним нотаріусом Миронівського нотаріального округу Київської області Шепітко В.В.) на ім'я ОСОБА_5 на об'єкт житлової нерухомості (квартиру), реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 276638380382, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2;

- зобов'язати Державну реєстраційну службу України прийняти рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 та внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності про наявність права власності на об'єкт нерухомого майна - вказану вище квартиру за ОСОБА_4

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4посилався на те, що 27 лютого 2006 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_8, та посвідченого приватним нотаріусом Кучеренко Н.П., він набув право власності на вказану квартиру, яке 06 березня 2006 року зареєстрував у КП Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, та з моменту набуття права власності проживав у цій квартирі зі своєю родиною, відкрито нею користувався, укладав договори, що пов'язані з експлуатацією квартири, та ніс витрати з її утримання.

У січні 2014 року до нього із вимогою про звільнення квартири звернувся ОСОБА_5, як спадкоємець ОСОБА_13, яка була власником квартири перед ОСОБА_8, який в свою чергу відчужив квартиру на користь позивача.

Позивач вказував, що ОСОБА_13 відчужила спірну квартиру ОСОБА_8 на підставі договору-купівлі продажу від 16 грудня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Каплуном Ю.В., а на підтвердження права власності на квартиру надала дублікат свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 вересня 1995 року. В свою чергу у свідоцтві про право на спадщину, яке видане ОСОБА_5, зазначено про належність квартири спадкодавцю на підставі оригіналу свідоцтва про права на спадщину.

Посилаючись на викладені обставини позивач вважав, що до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_13, не могла увійти спірна квартира, оскільки за життя спадкодавець її відчужила на підставі договору, а також вказавши про втрату ним оригіналу правовстановлюючого документа, та отримання замість втраченого (зіпсованого) примірника його дублікату, ОСОБА_4 просив задовольнити позов.

У травні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, який уточнив в ході розгляду справи, та остаточно просив:

- визнати недійсною довіреність загальну (на управління та розпорядження майном), видану 11 серпня 2005 року ОСОБА_13 на ім'я ОСОБА_7, та посвідчену приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області Товмач О.М., реєстровий № 2605;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 16 грудня 2005 року між ОСОБА_7, яка діяла в інтересах ОСОБА_13, та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В., реєстровий № 7187;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 27 лютого 2006 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Кучеренко Н.П., реєстровий № 1171.

На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_5 посилався на те, що з вересня 2011 року він перебував у шлюбі з ОСОБА_13, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а 25 січня 2014 року приватним нотаріусом Шепітко В.В. йому видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом щодо спірної квартири.

Посилаючись на те, що тривалий час (приблизно 15 років) спірною квартирою користувався ОСОБА_14 на підставі договору оренди, який було укладено з ОСОБА_13, а також зазначаючи, що ОСОБА_13 не видавала довіреності щодо розпорядження її нерухомим майном, а отже було відсутнє її волевиявлення щодо укладення правочину по відчуженню цього майна, ОСОБА_5 просив задовольнити його зустрічний позов.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 січня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Визнано недійсною довіреність загальну (на управління та розпорядження майном), посвідчену приватним нотаріусом Миронівського районного нотаріального округу Київської області Товмач О.М. 11 серпня 2005 року за реєстровим № 2605 від імені ОСОБА_13 на ім'я ОСОБА_7 та (або) ОСОБА_4

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 загальною площею 27,10 кв. м, житловою площею 13,10 кв. м, укладений між ОСОБА_7, яка діяла в інтересах ОСОБА_13, та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. 16 грудня 2005 року за реєстровим № 7187.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_12, та апеляційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_15, відхилено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 січня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_12, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї представника ОСОБА_5 - ОСОБА_15, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні первинного позову ОСОБА_4 та частково задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_5, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували висновок науково-дослідного експертно-криміналістичного центру № 46 від 26 вересня 2014 року, відповідно до якого підпис від імені громадянки ОСОБА_13 в графі "Підпис" другого екземпляру довіреності від 11 серпня 2005 року виконаний не громадянкою ОСОБА_13, а іншою особою, і в цьому випадку незвичність виконання може бути пояснена тим, що особа, яка виконувала підпис, не бачила підпису-оригіналу, а виконувала підпис "по пам'яті" (а. с. 33-40, т. 2), у зв'язку із чим суди дійшли обґрунтованого висновку, що спірна квартира вибула з власності ОСОБА_13 поза її волею та без її участі, оскільки довіреності на розпорядження майном остання не вчиняла.

Відхиляючи заперечення ОСОБА_4 щодо даних експертного висновку № 46 від 26 вересня 2014 року в частині дослідження другого примірника довіреності від імені ОСОБА_13 на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_4, апеляційний суд врахував вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена Наказом Міністерства юстиції України 03 березня 2004 року за № 20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882 (z0283-04) , дійшовши обґрунтованого висновку, що перший і другий примірники довіреності містять підписи однієї і тієї ж особи, підпис якої і був об'єктом дослідження експерта.

Апеляційним судом також вмотивовано відхилено доводи заявника ОСОБА_4 в частині неправомірності дій нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірну квартиру, оскільки такі є безпідставними та не спростовують висновків суду, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та обраного способу захисту.

Відхиляючи позовні вимоги ОСОБА_5 в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 лютого 2006 року, суд врахував роз'яснення, викладені у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , а також правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 та від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, дійшовши обґрунтованого висновку, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.