розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Часівоярський вогнетривкий комбінат" про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2016 року,

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що він працював начальником охорони сторожового відділу економічної безпеки у публічному акціонерному товаристві "Часівоярський вогнетривкий комбінат" (далі - ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат") з 1 вересня 2005 року по 28 жовтня 2014 року. Наказом від 28 жовтня 2014 року № 565-ок на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України його було звільнено. Надалі дата звільнення була змінена з 28 жовтня 2014 року на 3 листопада 2014 року, а потім з 3 листопада 2014 року на 1 грудня 2014 року. Після його звільнення відповідач визнав, що не виплатив йому на час звільнення компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в кількості 18 днів, про що повідомив письмово про перерахування на його рахунок 25 листопада 2015 року компенсації за невикористану відпустку в кількості 18 днів у сумі 644 грн 89 коп. Вказана сума компенсації за невикористані дні відпустки повинна була йому виплачена 1 грудня 2014 року, у день його звільнення. Фактично він її отримав 26 листопада 2015 року, тому вона підлягає компенсації у зв'язку з порушенням строків виплати, яка складає 345 грн 02 коп. Також вважав, що підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 жовтня 2014 року по день ухвалення рішення суду, виходячи із середньоденного заробітку 170 грн 19 коп. У зв'язку з тим, що були порушені його трудові права, не проведений своєчасно розрахунок при звільненні, йому завдана моральна шкода, яку він оцінює у 1тис. грн.

З урахуванням зазначеного, позивач просив стягнути з ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати у сумі 345 грн 02 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 жовтня 2014 року по день ухвалення рішення суду, моральну шкоду через порушення трудових прав, обумовлених несвоєчасним розрахунком при звільненні, у сумі 1 тис. грн.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку у сумі 17 359 грн 38 коп. (нарахованої без утримання обов'язкових платежів). В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що з наказом про звільнення позивач був ознайомлений 30 квітня 2015 року, фактично відповідач провів розрахунок з позивачем 25 листопада 2015 року. При цьому рішенням апеляційного суду Донецької області від 1 грудня 2015 року, що набрало законної сили, з відповідача на користь ОСОБА_3 стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30 квітня 2015 року по 1 липня 2015 року та моральну шкоду у розмірі 500 грн. Отже, суди вважали, що з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 2 липня 2015 року по день фактичного розрахунку - 25 листопада 2015 року.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати компенсації за невикористані 18 днів щорічної відпустки, суд виходив з того, що за період з червня по жовтень 2015 року поріг індексації не перевищував 101 %.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд виходив з того, що відповідно до рішення апеляційного суду Донецької області від 1 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення моральної шкоди у зв'язку з порушенням трудових прав, обумовлених несвоєчасним розрахунком були предметом розгляду та з відповідача стягнута завдана моральна шкода у розмірі 500 грн.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції також зазначив, що невиплата ОСОБА_3 компенсації за невикористані 18 днів відпустки обумовлена також і недобросовісною поведінкою позивача, який своєчасно не звернувся до підприємства із заявою про виплату такої компенсації

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_3 працював начальником охорони сторожової відділу економічної безпеки у ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" з 1 вересня 2005 року.

Наказом ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" від 28 жовтня 2014 року № 565-ок на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України його звільнено з посади у зв'язку зі скороченням штату працівників.

28 жовтня 2014 року ОСОБА_3 ознайомлений з повідомленням підприємства про нарахування йому розрахункових сум при звільненні у розмірі 4 660 грн 34 коп. і запропоновано зазначену суму отримати в касі підприємства.

Відповідно до наказу ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" від 6 листопада 2014 року № 578-ок дату його звільнення було змінено з 28 жовтня 2014 року на 3 листопада 2014 року у зв'язку з тим, що він перебував на лікарняному.

13 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області з позовом про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням трудового законодавства, який ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2015 року передано на розгляд Костянтинівському міськрайонному суду Донецької області.

В процесі розгляду справи наказом № 196-0к віл 28 квітня 2015 року дату звільнення ОСОБА_3 було змінено на 1 грудня 2014 року.

1 липня 2015 року ОСОБА_3 ознайомлений з повідомленням підприємства про нарахування йому матеріального забезпечення по лікарняним у розмірі 366 грн 53 коп. і запропоновано зазначену суму отримати в касі підприємства.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 9 вересня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 1 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 березня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано. Стягнуто з ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 6 807 грн 60 коп. та на відшкодування моральної шкоди 500 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судом установлено, що в день звільнення ОСОБА_3 не було виплачено грошову компенсацію за невикористані 18 днів щорічної відпустки.

Так, листом від 25 листопада 2015 року відповідач повідомив позивача про те, що компенсація за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 644 грн 89 коп. була перерахована на його картковий рахунок в ПАТ КБ "ПриватБанк".

Відповідно до ст. ст. 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачене ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України "Про відпустки" порядок обчислення заробітної плати працівникам за час відпусток, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч. 1 ст. 83 КЗпП України передбачено обов'язок роботодавця у разі звільнення працівника виплатити грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно з п. 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5 (z0114-04) , фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До складу фонду додаткової заробітної плати входять, зокрема, оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством.

Апеляційний суд наведене не врахував та вважав, що вимоги позивача про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату компенсації за невикористані 18 днів додаткової відпустки є безпідставними., оскільки позивач при звільненні не заявляв роботодавцю таку вимогу. При цьому апеляційний суд не звернув увагу на те, що компенсація за невикористану відпустку виплачується працівникові при звільненні в обов'язковому порядку, тоді як така компенсація при продовженні роботи проводиться за заявою працівника. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, який застосовується при наданні працівникам відпусток (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передають місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з п. 4 Порядку, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у порушення ст. ст. 212- 213, 303, 315 ЦПК України вказаних вимог закону не врахував, не визначився з характером спірних правовідносин, належним чином не перевірив доводи позивача про те, що відповідач не сплатив йому компенсацію за невикористані 18 днів щорічної відпустки в день його звільнення - 1 грудня 2014 року, а перерахував його на картковий рахунок лише 26 листопада 2015 року, й не зробив висновку, чи є це підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період.

Крім того, судом не враховано, що оскільки відповідачем не було сплачено позивачу відповідні суми на момент звільнення, позивач має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.