розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення коштів за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області 26 липня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що у публічному акціонерному товаристві комерційному банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) на його ім'я відкрито картковий рахунок, з якого банк безпідставно списав грошові кошти у розмірі 2 544 грн. 59 коп. за користування кредитним лімітом.

Враховуючи викладене та те, що він не надавав банку розпорядження на списання коштів, позивач просив стягнути з відповідача зазначені безпідставно списані кошти.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області 26 липня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнути з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 2 544 грн. 59 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що банк списав спірні кошти без розпорядження ОСОБА_3 та без достатніх правових підстав.

Апеляційний суд погодився із висновком районного суду, зазначивши при цьому також про те, що Умови та правила надання банківських послуг, в яких міститься положення, що дозволяють списання грошових коштів з рахунку позивача, ним не підписані, тому таке списання коштів відбулось безпідставно.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що 01 лютого 2010 року ОСОБА_3 відкрив у ПАТ КБ "ПриватБанк" банківський рахунок, з якого в подальшому банком списано грошові кошти у розмірі 2 544 грн. 59 коп. за користування кредитним лімітом.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що зазначені вище грошові кошти були списані банком безпідставно.

Відповідно до ч. 2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Згідно з п. 26.1 ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб.

Згідно з п. 6.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) , якщо кредитором за договором є банк, що обслуговує платника, то право цього банку на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг. Договір може містити інформацію, яка потрібна банку для списання ним коштів з рахунку платника.

Суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не перевірив та не дав належної правової оцінки твердженням банку про те, що позивач підписав анкету-заяву, якою засвідчив згоду та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг.

Апеляційний суд не дав належної правової оцінки тому, що складовою частиною кредитного договору є Умови і Правила надання банківських послуг та не вказав якими нормами встановлено обов'язковість підписання цих Умов і Правил в частині надання банку права на списання з банківського рахунку кредитної заборгованості.

Зокрема, обов'язковим є підпис позичальника під Умовами і Правилами надання банківських послуг у тому випадку, коли сторони досягають домовленості щодо продовження строку позовної давності, оскільки цього вимагає закон (ч. 1 ст. 259 ЦК України), а не при розрахунках за договором.

Умовами та правилами надання банківських послуг встановлено, що клієнт зобов'язаний погашати заборгованість по кредиту, відсотків за його користування, на перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Пунктом 2.1.1.12.2 зазначених Умов та правил, зокрема, вказано, що сплату відсотків за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих відсотків (договірне списання).

Апеляційний суд наведеного не врахував та у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив правильності списання грошових коштів із рахунку позивача, наявності та розміру його заборгованості за кредитом, не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області 26 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.