розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 25 серпня 2016 року,

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 04 червня 2011 року вона позичила сестрі, ОСОБА_4, грошові кошти у розмірі 20 тис. доларів США на строк до 31 грудня 2012 року для придбання квартири АДРЕСА_1, про що остання написала розписку. Проте у визначений в розписці строк грошові кошти відповідачка не повернула.

Враховуючи викладене та посилаючись на те, що на час отримання коштів та написання розписки ОСОБА_4 перебула у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5, а грошові кошти витрачені на потреби сім'ї, зокрема придбання квартири, що є їхньою спільною сумісною власністю, позивачка просила стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 20 тис. доларів США та 3 % річних з 01 січня 2013 року по 04 червня 2013 року у розмірі 304,11 доларів США, що разом еквівалентно 162 290 грн. 75 коп.

У вересні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому посилався на те, що про отримання ОСОБА_4 спірних грошових коштів він не знав, згоди на їх отримання не давав, а сама позика використана не в інтересах сім'ї. Враховуючи викладене, позивач просив визнати договір позики, укладений 04 червня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, недійсним.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 заборгованість в сумі 20 303,40 доларів США, що еквівалентно 162 224 грн. 16 коп. В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено. Розподілено судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 25 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 не оскаржені, тому в касаційному порядку не переглядаються (ст. 335 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі, подружжя, не повернули грошві кошти, які позичили у позивачки та витратили в інтересах сім'ї, зокрема для придбання квартири у спільну сумісну власність.

Частково скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні первісного позову до ОСОБА_5, апеляційний суд виходив із того, що позивачка не довела, що грошові кошти, отримані у борг від ОСОБА_3, ОСОБА_4 використала їх в інтересах сім'ї, на придбання квартири, тому на ОСОБА_5 не може бути покладений обов'язок з їх повернення.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 04 червня 2011 року ОСОБА_3 позичила сестрі, ОСОБА_4, грошові кошти у розмірі 20 тис. доларів США на строк до 31 грудня 2012 року, про що остання написала розписку.

На час отримання коштів та написання розписки ОСОБА_4 перебула у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалася на те, що позику, яку ОСОБА_4 використала на потреби сім'ї, зокрема для придбання квартири АДРЕСА_1 для проживання подружжя, у визначений розпискою строк не повернуто.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не дали належної правової оцінки твердженням ОСОБА_4 про те, що квартира АДРЕСА_1 була придбана з письмової згоди ОСОБА_5, поданої нотаріусу, про що зазначено у п. 1.6 договору купівлі-продажу цієї квартири. Крім того, суд не перевірив посилань ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_5 у судових засіданнях суду першої інстанції підтвердив відсутність у них власних коштів на придбання квартири.

При цьому суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є співвласниками зазначеної вище квартири та не перевірив за чиї (власні чи позичені) кошти вона була придбана.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Скасовуючи попереднє рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції вказав на неналежну перевірку судом, чи були витрачені позичені кошти в інтересах сім'ї, зокрема на придбання зазначеної вище квартири

Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 214, 315, 338 ЦПК України належним чином не виконав цю вказівку.

Отже, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України належним чином не перевірив, чи була використана позика в інтересах сім'ї відповідачів, не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 25 серпня 2016 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.