головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Євграфової Є.П., Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мостової Г.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2012 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2015 року,

У квітні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування вимог ТОВ "ОТП Факторинг Україна" посилалося на те, що 17 березня 2006 року між Акціонерним комерційним банком "Райффайзен Банк Аваль" (далі - АКБ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є Закрите акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого у свою чергу є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № CL-003/080/2006, відповідно до умов якого останній отримав кредит для купівлі автомобіля марки Volkswagen Multivan у сумі 50 000 доларів США строком користування до 17 березня 2011 року зі сплатою 12 % річних. Відповідач, зобов'язавшись повернути кредит у визначений договором строк, взяті на себе зобов'язання не виконує, у зв'язку з чим станом на 24 березня 2011 року виникла заборгованість у сумі 55 857,98 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 444 070 грн 94 коп. та пеня у розмірі 617 312 грн 94 коп.

Відповідно до договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 05 листопада 2010 року ПАТ "ОТП Банк" уступив, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняв право вимоги за даним кредитним договором.

Посилаючись на вищевикладене, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило суд стягнути з відповідача зазначену вище заборгованість.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2012 року позов ТОВ "ОТП Факторинг Україна" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" 1 063 203 грн 88 коп.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2015 року заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2012 року змінено, зменшено розмір пені з 617 312 грн 94 коп. до 444 070 грн та загальну суму заборгованості з 1 063 203 грн 88 коп. до 888 140 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Судами встановлено, що 17 березня 2006 року між АКБ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого у свою чергу є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № CL-003/080/2006, відповідно до умов якого останній отримав кредит для купівлі автомобіля марки Volkswagen Multivan у сумі 50 000 доларів США строком користування до 17 березня 2011 року зі сплатою 12 % річних.

Згідно з п.п. 1.4.1.2 кредитного договору проценти нараховуються у день сплати процентів, але не пізніше дати повернення кредиту, визначеної у графіку повернення кредиту та сплати процентів, кожного календарного місяця на фактичну суму непогашених кредитних коштів і за фактичний час користування такими коштами, включаючи день видачі та включаючи день повернення, та сплачуються позичальником відповідно до умов ст. 1.5 цього договору.

Згідно з п.п. 1.4.1.5 кредитного договору сторони погодили, що у випадку порушення позичальником своїх зобов'язань, встановлених будь-яких з п.п. 2.3.7, 2.3.8, 2.3.8.1 цього договору фіксована процентна ставка чи фіксований відсоток (в залежності від виду процентної ставки, що застосовується за цим договором) підвищується на 4 % річних за кожні 12 місяців невиконання чи неналежного виконання будь-якого з п.п. 2.3.7, 2.3.8, 2.3.8.1 цього договору.

Відповідно до п. 3.1.1 договору за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, плати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно цього договору.

05 листопада 2010 року між ТОВ "ОТП Факторинг Україна" та ПАТ "ОТП Банк" укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно з умовами якого ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором від 17 березня 2006 року № CL-003/080/2006.

Згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором від 17 березня 2006 року № CL-003/080/2006 станом на 24 березня 2011 року в результаті порушення зобов'язань за кредитним договором заборгованість ОСОБА_6 перед позивачем склала 55 857,98 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 43 145,64 доларів США, заборгованості за відсотками в сумі 12 712,34 доларів США, та пеня за прострочення виконання зобов'язань у сумі 617 312 грн 94 коп.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у строк, встановлений у зобов'язанні.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позичальник не виконує умови кредитного договору щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за кредитними коштами відсотків, що є підставою для стягнення з позичальника отриманих ним коштів, відсотків за користування кредитом та пені.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, установивши, що розмір пені значно більший від розміру боргового зобов'язання, відповідно до приписів ст. ст. 212, 303 ЦПК України правильно застосував приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшив розмір пені до 444 070 грн, а загальну суму заборгованості - до 888 140 грн.

Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф, пеня - це є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторі у разі порушення боржником зобов'язання, тобто ця сума є неустойкою.

Згідно зі ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. При цьому закон дозволяє сторонам домовитись про зміну розміру неустойки у бік її зменшення або збільшення, крім випадків, передбачених законом.

Частина 3 цієї ж статті надає суду право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір в тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через неспівмірність з розміром основного зобов'язання.

Положення ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 цього Кодексу щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14 та від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, які розглянуті ним у порядку глави 3 розділу V ЦПК України (1618-15) .

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Доводи касаційної скарги про недоведеність отримання відповідачем кредиту у визначеному позивачем розмірі - безпідставні, оскільки саме на підставі кредитної заявки відповідача йому було надано кредит шляхом перерахування кредитних коштів у повному обсязі з кредитного рахунку на поточний рахунок позичальника, що підтверджується випискою з рахунку ОСОБА_6 відповідно до умов п. 1.7.2. кредитного договору (а.с. 160-164).

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості - безпідставні, оскільки на його спростування відповідач не надав власного розрахунку та доказів, що підтверджують повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Доводи касаційної скарги про не задоволення апеляційним судом заяви про застосування позовної давності - безпідставні, оскільки суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції. Нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції. Той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-2307цс15,яка розглянута ним у порядку глави 3 розділу V ЦПК України (1618-15) .

Інші доводи касаційної скарги на законність та обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень не впливають.

Отже доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на рішення суду, суд касаційної інстанції відхиляє скаргу і залишає рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 лютого 2012 року у незміненій апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2015 рокузалишити без змін.