розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" на заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 22 серпня 2016 року,

У листопаді 2015 року публічне акціонерне товариство "Ідея Банк" (далі - ПАТ "Ідея Банк") звернулось до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 3 червня 2012 року між ним і ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 68 300 грн 20 коп. для придбання транспортного засобу ВАЗ 217030-110-01, номерний знак НОМЕР_1, на строк до 3 червня 2015 року. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань з ОСОБА_3 укладено договір застави зазначеного транспортного засобу.

Взяті на себе зобов'язання відповідач не виконав, у зв'язку з чим станом на 9 листопада 2015 року виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 676 грн 25 коп.

Ураховуючи викладене, ПАТ "Ідея Банк" просило суд: вилучити у відповідача або в інших осіб, у яких може знаходитись транспортний засіб, що є предметом застави, передати його в управління банку на період до його реалізації у рахунок погашення кредитної заборгованості; звернути стягнення на предмет застави.

Заочним рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 22 серпня 2016 року, позовПАТ "Ідея Банк" задоволено частково. У рахунок погашення кредитних зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 3 червня 2012 року у розмірі 23 676 грн 25 коп., що складається з: простроченого боргу у розмірі 18 157 грн 49 коп., прострочених процентів у розмірі 5 442 грн 68 коп.; строкових процентів у розмірі 76 грн 08 коп.

Звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль ВАЗ, номерний знак НОМЕР_1, шляхом продажу зазначеного автомобіля ПАТ "Ідея Банк" будь-якій третій особі покупцю від імені власника за ціною не нижче ринкової, визначеної незалежним суб'єктом оціночної діяльності.

Надано ПАТ "Ідея Банк" усі права та повноваження на відчуження транспортного засобу, в тому числі, але не виключно: проводити всі необхідні дії в органах ДАІ МВС України та всіх інших державних та недержавних органах/установах (отримувати дублікати документів на транспортний засіб, отримувати виготовляти ключі/їх дублікати, отримувати відомості про транспортний засіб/особу-власника, які пов'язані з продажем автомобіля тощо).

У задоволенні позовних вимоги в частині вилучення у ОСОБА_3 або інших осіб, у яких може знаходитися транспортний засіб, який є предметом застави, та передачі його в управління ПАТ "Ідея Банк" на період до його реалізації відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Ідея Банк" просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити в частині відмови у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. У решті - рішення суду залиши без змін.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ "Ідея Банк" про вилучення предмету застави та передачі його в управління банку на період до його реалізації, суд першої інстанції виходив із того, що повноваження заставодержателя щодо вилучення у відповідача предмета застави та передачі його в управління позивача врегульовано п. 1 § 3 договору застави, тому у вирішенні цих вимог немає необхідності.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, при цьому також зазначив, що банк не надав доказів про порушення його прав при виконанні умов договору застави щодо вилучення у відповідача автомобіля, а з боку відповідача - здійснення перешкод у вилученні предмета застави і що порушене право банку підлягає захисту у суді.

Проте повністюпогодитись із висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 3 червня 2012 року між ПАТ "Ідея Банк" і ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 68 300 грн 20 коп. для придбання транспортного засобу ВАЗ 217030-110-01, номерний знак НОМЕР_1, на строк до 3 червня 2015 року. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань з ОСОБА_3 укладено договір застави зазначеного транспортного засобу.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 587 ЦК України особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором:1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.

Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" боржник повинен своєчасно повідомляти обтяжувача про загрозу втрати, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета обтяження.

Проте апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув і не з'ясував, чи надходили обтяжувачу такі повідомлення від боржника.

Згідно з п. 2 § 5 договору застави, укладеному між сторонами у справі, звернення стягнення та предмет застави здійснюється за вибором заставодержателя одним із способів: за рішенням суду або в позасудовому порядку шляхом набуття заставодержателем предмета застави у власність чи шляхом продажу заставодержателем предмету застави третій особі -покупцю.

За положеннями ч. 2 ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються, зокрема: заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Таким чином, початкова ціна предмета забезпечувального обтяження у разі його реалізації шляхом продажу будь-якій третій особі - покупцю в рішенні суду не зазначається.

При цьому в рішенні суду мають зазначатись, зокрема, заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні, однак апеляційний суд не врахував, що вимоги позивача про вилучення предмета застави та передачу в управління банку на період до його реалізації є саме такими заходами.

Крім того, у п. 1 § 3 договору застави передбачено, що заставодавець уповноважує заставодержателя вилучити предмет застави разом з документами та ключами до нього, у заставодавця та/або в третіх осіб, де б та в кого б він не знаходився, й передати його на зберігання на майданчик заставодержателя або сторонньої організації (особи) - зберігача, та/або зняти реєстраційні номери з транспортного засобу, у разі настання будь-якої з обставин, передбачених п. 1 § 5 договору застави (зокрема, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані), а також управляти ним та зберігати його за рахунок заставодавця та до усунення порушень чи обставин, які стали підставою вилучення предмету застави. При виконанні зазначених дій вважається, що заставодержатель управляє предметом застави та діє як повноважний представник заставодавця, а договір є згодою заставодавця на виконання заставодержателем зазначених вище дій.

Проте апеляційний суд не врахував, що хоча повноваження заставодержателя щодо вилучення предмета застави та передачі його в управління банку врегульовано п. 1 § 3 договору застави, однак для того, щоб державний виконавець при виконанні рішення суду згідно зі ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" вилучив у боржника транспортний засіб і передав його на зберігання стягувану, це повинно бути зазначено у рішенні суду.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначені вище вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає частковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 22 серпня 2016 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" до ОСОБА_3 про вилучення предмету застави та передачі його в управління банку на період до його реалізації скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.