Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., Попович О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Міністерства оборони України до комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про надання послуг за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 серпня 2016 року,

У листопаді 2015 року Міністерство оборони України звернулось до суду з указаними позовом, у якому просило суд визнати недійсним договір від 1 серпня 2012 року про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води та водовідведення, вивезення відходів за адресою: АДРЕСА_1, укладений між КЖЕП Глевахівської селищної ради та ОСОБА_3, а також стягнути судові витрати.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20 квітня 2011 року комунальним підприємством Київської обласної ради "Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" було зареєстровано право власності Міністерства оборони України на квартиру АДРЕСА_1. Згідно зі ст. ст. 3, 4 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" майно з моменту надходження до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною, набуває статусу військового майна, а тому вищевказаний будинок є державним військовим майном та перебуває у власності Міністерства оборони України. 1 серпня 2012 року між КЖЕП Глевахівської селищної ради та ОСОБА_3 було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води та водовідведення, вивезення товарно-побутових відходів за вищевказаною адресою, у порушення вимог ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Сторони договору могли укласти спірний договір лише при наявності ордера на ім'я ОСОБА_3, виданого на підставі рішення про надання житлового приміщення. Поряд з вказаним власником житлового приміщення, Міністерством оборони України, не приймалося рішення про надання ОСОБА_3 права користування житловим приміщенням, а також у відповідача відсутні правовстановлюючі документи на спірну квартиру. Отже, ОСОБА_3 не є ні власником вищевказаної квартири, і законним користувачем, а отже займає його без відповідних правових підстав. Тому позивач з вищевказаних підстав звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 16 серпня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Міністерство оборони України просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-МІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із безпідставності позовних вимог.

Такі висновки судів є правильними з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Крім того, за положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та в ст. 203 цього Кодексу (підстава заявленого позову). Якщо недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-94цс13 однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

Судами встановлено, що 1 серпня 2012 року між КЖЕП Глевахівської селищної ради та ОСОБА_3 було укладено договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води та водовідведення, вивезення товарно-побутових відходів за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з витягом з державного реєстру власником квартири АДРЕСА_1 є Міністерство оборони України.

Судами також установлено, що Васильківською районною державною адміністрацією Київської області було видано оглядовий ордер на службове жиле приміщення на ім'я ОСОБА_4 на сім'ю, яка складається з трьох осіб на право зайняття службового житлового приміщення жилою площею 35,2 кв.м, яке складається з двох кімнат у ізольованій квартирі АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 разом з родиною у складі дружини ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_5 вселилися у грудні 2009 року до спірного житлового приміщення та проживають у ньому і сплачують комунальні послуги, зареєстровані в квартирі.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2013 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_3 до Київського квартирно-експлуатаційного управління про визнання права користування спірною квартирою було відмовлено.

Також у провадженні Васильківського міськрайонного суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління до ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про зобов'язання усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном, а саме, вищевказаної квартири.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Згідно з ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, виконавець, в свою чергу, зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій затверджений постановою Кабінету міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 (529-2009-п) . При укладенні договорів на надання житлово-комунальних послуг сторони не можуть відступати від змісту типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, але мають право конкретизувати його. Зміст договору про надання житлово-комунальних послуг не може суттєво відрізнятись від змісту Типового договору.

Установивши, що договір на надання житлово-комунальних послуг, укладений між КЖЕП Глевахівської селищної ради та споживачем послуг ОСОБА_3 у письмовій формі, зареєстрований у встановленому законом порядку, зміст договору відповідає всім істотним умовам типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та не суперечить діючим нормативно-правовим актам і позивачем не надано доказів на підтвердження факту порушення його прав та охоронюваних законом інтересів у зв'язку з укладенням спірного правочину, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ч. 1 ст. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Міністерства оборони України відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.