розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Тимонівської сільської ради Троїцького району Луганської області про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Луганської області від 27 квітня 2016 року,

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його батько ОСОБА_5, який за життя склав заповіт на його ім'я.

Зазначав, що спадщина, яка відкрилася після смерті ОСОБА_5, складається з земельної ділянки НОМЕР_3 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,44 га, кадастровий номер НОМЕР_1, державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2.

Він в установленому законом порядку прийняв спадщину після смерті свого батька - ОСОБА_5, шляхом подачі заяви про прийняття спадщини до Троїцької районної державної нотаріальної контори. Однак оформити право власності на спадкове майно він не має можливості у зв'язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів, які були втрачені, а саме державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2.

З урахуванням вищевикладеного ОСОБА_4 просив суд позов задовольнити, визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року на земельну ділянку НОМЕР_3 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,44 га, кадастровий номер НОМЕР_1

Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 09 грудня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено у повному обсязі.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно за заповітом, після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на земельну ділянку НОМЕР_3 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,44 га, кадастровий номер НОМЕР_1, якому вказана земельна ділянка належала на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 27 квітня 2016 року рішення районного суду скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, просить скасувати судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) , свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

З урахуванням наведених положень закону, право на спадщину мають особи, які її прийняли. Разом із тим свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Отже, за наявності умов у спадкоємця для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, позовні вимоги про визнання права на спадщину задоволенню не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, зокрема в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), обґрунтовано виходив з того, що за відсутності в матеріалах справи вмотивованої відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, звернення позивача до суду з вказаним позовом є передчасним.

Доводи касаційної скарги про те, що оригінали правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що є спадковим майном, були втрачені, не підтверджені належними та допустимими доказами у справі (ст. ст. 57, 60, 212 ЦПК України). Натомість судом встановлено, що оригінал державного акта на земельну ділянку знаходиться у сестри позивача - ОСОБА_7, про що вона зазначила в апеляційній скарзі, а тому висновків суду не спростовують, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Із матеріалів справи та змісту судових рішень не вбачається, що апеляційним судом при вирішенні спору допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ