головуючого Червинської М.Є., суддів: Завгородньої І.М., Коротуна В.М., Писаної Т.О., Попович О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Тернопільського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану громадян, третя особа - ОСОБА_8, про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини відомостей про батьківство, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 25 липня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, Тернопільського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану громадян, третя особа - ОСОБА_8, про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини відомостей про батьківство.

Свої вимоги мотивує тим, що у 2004 році познайомився із відповідачкою, проживав разом із нею в незареєстрованому шлюбі, мав стосунки інтимного характеру, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилась донька ОСОБА_9. Зазначив, що він є біологічним батьком ОСОБА_9, весь час спільного проживання із ОСОБА_7 піклувався про малолітню та забезпечував її догляд. Про те, що він не зазначений батьком дитини неповнолітньої ОСОБА_9 у актовому записі про її народження, дізнався лише в кінці 2012 року.

Оскільки ОСОБА_7 при реєстрації народження дитини записала її за своїм прізвищем "ОСОБА_9", ім'я - "ОСОБА_9", по-батькові - "ОСОБА_9 у порядку ст. 135 СК України, ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання батьківства на підставі ст. 128 СК України.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 червня 2016 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_6 батьком ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язано Тернопільський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану громадян внести зміни до актового запису про народження від 30 травня 2006 року № 1077, складеного Тернопільським міським відділом реєстрації актів цивільного стану, записавши батьком ОСОБА_9 - ОСОБА_6

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 25 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказане рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ухилення відповідача від проведення генетичної експертизи без поважних причин відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України є підставою для визнання факту, що ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідною донькою ОСОБА_6

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач не надав доказів, які б засвідчували походження дитини ОСОБА_9 від нього.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитись з наступних підстав.

Судом встановлено, що відділом РАЦС Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України вчинено актовий запис про народження за від 30 травня 2006 року № 1077 щодо ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, у порядку, передбаченому ст. 135 СК України (а. с. 5).

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_9 батьком дитини у ньому зазначено ОСОБА_10, матір'ю - ОСОБА_7 Підставою для запису відомостей про батька стала заява матері від 30 травня 2006 року. Зазначено, що мати дитини перебувала в шлюбі з громадянином ОСОБА_8 до 03 березня 2006 року, актовий запис про розірвання шлюбу № 124 складений відділом РАЦС Тернопільського МУЮ. ОСОБА_8 згідно із спільною заявою подружжя не є батьком цієї дитини.

ОСОБА_8, який є колишнім чоловіком відповідачки ОСОБА_7, зазначав, що у нього із відповідачкою ОСОБА_7 під час перебування у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 року народилась донька ОСОБА_11, батьком якої він є. Підтвердив суду ту обставину, що він особисто разом із ОСОБА_7 власноручно написав та подав спільну заяву у 2006 році в органи РАЦСу про те, що він не є батьком ОСОБА_9, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року, оскільки шлюб між сторонами було розірвано за заявою ОСОБА_7 ще у 2003 році, в подальшому з ОСОБА_7 не проживав та шлюбних стосунків не підтримував.

Судом також встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 травня 2007 року, що підтверджено актовим записом за № 619 у відділі реєстрації актів цивільного стану Тернопільського управління юстиції Тернопільської області.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 16 листопада 2015 року шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 розірвано.

Судом встановлено, що позивач та відповідач проводили разом свій вільний час до моменту укладення між ними шлюбу, тобто до 24 травня 2007 року, а саме із серпня 2005 року, що підтверджено наданими позивачем фотокартками спільного відпочинку із ОСОБА_7 у серпні 2015 року в м. Караліно-Бугаз та у м. Одеса, а також копіями наказів з місця роботи про надання їм відпусток у зазначений період часу.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22 лютого 2016 року, яке набрало законної сили, у цивільній справі за позовом служби у справах неповнолітніх дітей Тернопільської міської ради в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про відібрання малолітньої дитини, судом вирішено відібрати малолітню ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, від матері ОСОБА_7 без позбавлення її батьківських прав.

Як вбачається із зазначеного судового рішення, судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_7 покинула свою малолітню дитину ОСОБА_9 та протягом тривалого часу перебуває за межами України в Іспанії. Малолітня ОСОБА_9 проживає із старшою сестрою неповнолітньою ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, підтверджено участь в утриманні та піклуванні ОСОБА_9 позивача ОСОБА_6

Відповідно до ч. 1 ст. 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) .

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2015 року було призначено у справі судову генотипоскопічну (генетичну) експертизу (а. с. 68-69).

Київське міське клінічне бюро судово-медичних експертиз листом від 22 грудня 2015 року повернуло ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 жовтня 2015 року про призначення експертизи без виконання, так як відповідач на виклик до експертної установи не з'явилася.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 лютого 2016 року було повторно призначено у справі судову генотипоскопічну (генетичну) експертизу (а. с. 130).

Листом від 15 березня 2016 року експертна установа повідомила суд, що 10 березня 2016 року експертиза не була проведена, оскільки відповідач на відбір зразків крові не з'явилася. Ухвала про призначення у справі судової генотипоскопічної (генетичної) експертизи була повернута без виконання (а. с. 139).

Відповідно до ч. 1 ст. 146 ЦПК України, у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

У разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи.

Апеляційний суд у порушення ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України на зазначене вище уваги не звернув, не дав належної правової оцінки доказам у справі, не взяв до уваги, що судом першої інстанції виконано вимоги ст. 146 ЦПК України та зобов'язано відповідача з'явитися для проведення судової генотипоскопічної (генетичної) експертизи, однак вона неодноразово від неї ухилялася. Крім того, докази зібрані у справі, свідчать про те, що позивач за час спільного проживання з ОСОБА_7 та після її від'їзду за кордон брав участь у вихованні та піклуванні про ОСОБА_9, відвідував начальні та лікувальні заклади, оскільки весь час, із моменту її народження, вважає себе її батьком.

Таким чином, апеляційний суд формально розглянув справу, своє рішення належним чином не мотивував та не спростував наявних у справі доказів.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 212 ЦПК України та ухвалене згідно із законом.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 25 липня 2016 року скасувати, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 червня 2016 року залишити в силі.