розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: дочірнє підприємство "Тест", Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, про визнання договору міни недійсним, звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення самочинно збудованого об'єкта, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Одеської міської ради, третя особа - ОСОБА_3, про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2014 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2015 року,

У червні 2013 року Одеська міська рада звернулася до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 травня 2005 року було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, яким визнано дійсним договір купівлі-продажу від 17 лютого 2005 року нежитлового приміщення зальною площею 25 кв. м, що розташоване в будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1; визнано за ОСОБА_1 право власності на вказане нежитлове приміщення.

09 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір міни нежитлового приміщення зальною площею 25 кв. м, що розташоване в будинку АДРЕСА_1 на нежитлове приміщення № 8 за тією ж адресою, загальною площею 24,9 кв. м.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 06 вересня 2011 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 травня 2005 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

Посилалась на те, що спірна будівля була побудована без належного дозволу, без виділу ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та є самочинною, тому вказана угода суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування" (280/97-ВР) та відповідно до вимог ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсною.

Оскільки самочинне будівництво порушує право власності територіальної громади на землю, то посилаючись на приписи ст. 391 ЦК України позивач просила усунути перешкоди в її користуванні шляхом знесення незаконно побудованого спірного приміщення.

У серпні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, Одеської міської ради, третя особа - ОСОБА_3, про визнання її добросовісним набувачем нежитлового приміщення зальною площею 25 кв. м, що розташоване в будинку АДРЕСА_1 та визнання за нею права власності на указане майно, посилаючись на те, що спірне приміщення вона набула відповідно до нотаріально посвідченого договору міни від 09 листопада 2007 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2014 року позов Одеської міської ради задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_1 власними силами та за рахунок власних коштів привести до попереднього стану земельну ділянку шляхом знесення самочинно збудованої прибудови до нежитлового приміщення АДРЕСА_2.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2014 року в частині відмови в задоволенні позову Одеської міської ради про визнання договору міни недійсним скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним договір міни нежитлових приміщень від 09 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх судів та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що підстави для скасування судових рішень відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції у не скасованій апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалюючи рішення про знесення спірної прибудови, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 здійснив реконструкцію нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, без відповідної проектно-дозвільної документації та на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, а тому спірне приміщення підлягає знесенню як самочинно збудоване.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання договору міни недійсним та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 не набув право власності в порядку визначеному законом на спірне приміщення, то укладений ним щодо указаного майна договір міни в силу вимог ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є недійсним.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд виходив з того, що остання всупереч ст. 60 ЦПК України не підтвердила належними та допустимими доказами порушення її права щодо нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 25 кв. м, оскільки у встановленому законом порядку не зареєструвала своє право власності, яке виникло у неї на підставі договору міни від 09 листопада 2007 року.

Доводи касаційної скарги, перевірені вивченням матеріалів справи, висновків попередніх судів не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи було неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору.

Згідно з ч. 3 ст. 332, п. 1 ч. 1 ст. 336 ЦПК України, за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції у не скасованій апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду без змін, оскільки судом першої та апеляційної інстанцій не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, керуючись ч. 3 ст. 332, п. 1 ч. 1 ст. 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2014 року у не скасованій апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2015 року залишити без змін.