розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 26 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 11 лютого 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідача грошову компенсацію в розмірі Ѕ частини від вартості робіт з ремонту та реконструкції перукарні, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 85 028 грн, Ѕ частини коштів отриманих у кредит та сплачених за кредитним договором від 19 грудня 2006 року, укладеним між АКІБ "УкрСиббак" та ОСОБА_5 у сумі 10 969,40 доларів США, що еквівалентно 254 900,34 грн, Ѕ частини доходів від підприємницької діяльності відповідача за період з березня 2002 року по лютий 2014 року в сумі 129 196,50 грн та Ѕ частини доходів від підприємницької діяльності відповідача за 2011-2013 роки в сумі 114 283 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що за час перебування в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, остання отримала в дар квартиру АДРЕСА_1. В подальшому вони спільними зусиллями провели реконструкцію квартири в перукарню, свідоцтво про право власності на яку отримала відповідач.

У зв'язку з тим, що рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 03 вересня 09 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 27 квітня 2015 року, позивачу відмовлено в задоволенні позову про визнання перукарні спільною сумісною власністю подружжя і перукарня залишилася в особистій приватній власності відповідача, він має право на отримання Ѕ частини доходів від підприємницької діяльності ОСОБА_5 за 2002-2014 роки.

В ході розгляду справи позивач подав до суду заяву про часткове залишення позовних вимог без розгляду.

Ухвалою суду від 26 листопада 2015року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, в частині стягнення з ОСОБА_5 грошової компенсації в розмірі Ѕ частини від вартості робіт по ремонту та реконструкцію перукарні, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, в сумі 85 028 грн, Ѕ частини коштів, отриманих в кредит та сплачених за кредитним договором від 19 грудня 2006 року, укладеним між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_5 в сумі 10 969,40 доларів США, що еквівалентно 254 900,34 грн та Ѕ частини доходів від підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за період з березня 2002 року по лютий 2014 року в сумі 129 196,50 грн, залишено без розгляду.

З урахуванням уточнених у ході судового розгляду справи позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача на його користь Ѕ частини доходів від підприємницької діяльності за 2011-2013 роки в сумі 114 283 грн.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 26 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від11 лютого 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що щомісячні доходи ОСОБА_5 від підприємницької діяльності в середній сумі склали 6 349грн, матеріальне забезпечення сім'ї здійснювала лише вона, а також несла витрати по утриманню спільного майна, сплаті комунальних платежів, у тому числі витрати, пов'язані із підприємницькою діяльністю, а ОСОБА_4 не надав належних та допустимих доказів на спростування зазначених обставин та доказів на використання отриманого відповідачкою доходу не в інтересах сім'ї, що підтверджувало б його право вимоги половини отриманого доходу від підприємницької діяльності підприємства.

Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.

Згідно з ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Статтею 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути: будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту; заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя; речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Установлено, що сторони з 04 вересня 1982 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Суворовсього районного суду м. Херсона від 13 березня 2014 року.

Відповідно до договору дарування від 27 лютого 2002 року ОСОБА_6подарувала ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_5 із 2002 року зареєстрована як фізична особа-підприємець (приватний підприємець).

Розпорядженням міського голови м. Херсона № 1086-р від 19серпня 2002року надано дозвіл приватному підприємцю ОСОБА_5 на проектування та реконструкцію квартири під перукарню, яка 14 січня 2004 року прийнята в експлуатацію, а 19 жовтня 2006 року ОСОБА_5 отримала свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 03вересня 2014 року, залишеним без змін апеляційним судом Херсонської області 27 квітня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання перукарні спільною сумісно власністю подружжя відмовлено, з підстав недоведеності позивачем обсягу та переліку робіт, які здійснювалися за його участю при реконструкції квартири в перукарню, і що вартість об'єкта нерухомого майна істотно збільшилася внаслідок трудових або інших витрат позивача.

Відповідно до довідки Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області від 21липня 2015 року дохід отриманий фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 за 2011- 2013 року становить у загальній сумі 228 566 грн.

ОСОБА_4 з 2002 року не працював і не сприяв відповідачу у занятті підприємницькою діяльністю, витрати по утриманню спільного майна, оплату комунальних послуг, побутові витрати, а також витрати пов'язані із здійсненням підприємницької (господарської) діяльності несла ОСОБА_5

Матеріали справи не містять жодних доказів, що відповідачем використані кошти від підприємницької діяльності не в інтересах сім'ї.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 26 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 11 лютого 2016 року залишити без змін.