Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Мазур Л.М., Коротуна В.М., Писаної Т.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Одеської міської ради про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 вересня 2016 року,

У травні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:

- визнати за ним право власності за набувальною давністю на будівлю кафе-магазин-бар, загальною площею 126 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати за ним право власності за набувальною давністю на земельну ділянку у розмірі 0,0480 га за адресою: АДРЕСА_1.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що у 2001 році він як фізична особа-підприємець разом з мешканцями мікрорайону звернувся до Ленінської районної адміністрації м. Одеси з метою отримання земельної ділянки для благоустрою території, а саме ділянки для забудови під магазин та кафе, оскільки мікрорайон в районі вул. Восьмого березня Ленінського району м. Одеси, а також прилеглі вулиці та провулки, не були оснащені магазинами та іншими зручностями для мешканців мікрорайону.

05 березня 2001 року Міжвідомчою комісією міськвиконкому було проведено обстеження мікрорайону та згідно з актом вибору та обстеження земельної ділянки йому для розміщення магазину як фізичній особі-підприємцю виділилася земельна ділянка у м. Одесі в Ленінському районі по вул. Восьмого березня на розі 8 Чорноморського провулка.

Також позивач вказував, що згідно з висновком Управління архітектури та містобудування у м. Одесі щодо можливості розміщення об'єкта від 12 грудня 2001 року та дозволом на виконання будівельних робіт від 24 жовтня 2001року він за власний кошт на відведеній земельній ділянці у 2001 році збудував продовольчий магазин та кафе, а згідно з проектом та актом державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництва від 02 липня 2002 року споруду кафе-магазин-бар за вказаною адресою ним було прийнято в експлуатацію, а у 2010 році вищезазначеній споруді було зарезервовано адресу: АДРЕСА_1.

Посилаючись на відсутність у нього документів, які б свідчили про наявність права власності на земельну ділянку та збудовану споруду, ОСОБА_4 просив задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 вересня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилено, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували роз'яснення, викладені у п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" (v0005740-14) , та виходили з того, що надані позивачем акт вибору та обстеження земельної ділянки від 05 березня 2001 року, висновок про можливість розташування об'єкта від 12 грудня 2001 року, дозвіл на виконання будівельних робіт від 24 вересня 2001 року, технічний паспорт на кафе-магазин-бар від 23 червня 2008 року не свідчать про відкрите та безперервне володіння ним спірною будівлею в порядку набувальної давності протягом встановленого законом часу, оскільки ці документи та докази підтверджують саме те, що він користувався та проводив необхідні дії по будівництву та оформленню вказаної споруди на законних підставах, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності відповідно до вимог ст. 344 ЦК України.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.