розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк", треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "ПрімоКолект" Центр грошових вимог", ОСОБА_5, про визнання кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_6, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року,

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визнати недійсним кредитний договір № 490924862 від 06 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_5 та публічним акціонерним товариством "Альфа-Банк" (далі - ПАТ "Альфа-Банк"; банк).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилався на те, що 06 жовтня 2014 року між банком та його дружиною ОСОБА_5 було укладено вказаний вище кредитний договір, за умовами якого останній було надано кредит в сумі 28 400 грн 09 коп.

Посилаючись на те, що вказаний кредитний договір є недійсним, оскільки він не надавав своєї згоди на укладення ОСОБА_5 кредитного договору відповідно до вимог ст. 65 СК України, а також у ньому відсутня сукупна вартість кредиту в процентному значенні, що суттєво порушує норми законодавства та ввело позичальника в оману, ОСОБА_4 просив задовольнити позов.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 червня 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст.ст. 57, 212 ЦПК України), правильно встановили характер правовідносин сторін у справі та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, виходили з того, що кредитний договір не є розпорядженням майном подружжя, а тому для його укладення одним із подружжя не потрібна письмова згода іншого подружжя; при цьому врахувавши, що кредитний договір укладався третьою особою ОСОБА_5 для її власних особистих потреб у підприємницькій діяльності, а також відсутність доказів використання отриманого позичальником кредиту в інтересах сім'ї, суди дійшли обґрунтованого висновку, що спірний договір не зачіпає інтереси позивача, як чоловіка ОСОБА_5

Також судами попередніх інстанцій враховано, що кредитний договір був підписаний позичальником - третьою особою ОСОБА_5, що підтверджує її ознайомлення з умовами надання кредиту, і позовні вимоги про визнання цього кредитного договору недійсним нею не заявлялися.

Відхиляючи доводи позивача про невідповідність умов кредитного договору чинному законодавству України та нормам Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , суд апеляційної інстанції вмотивовано виходив з того, що відповідно до пункту 2.4 кредитного договору кредит видався не на споживчі цілі, а відтак не є споживчим кредитом і до нього не можуть застосовуватися норми Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами попередніх інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.

З огляду на вищевикладене та керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ