розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2016 року,

за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2016 року,

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулось до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового засідання.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою,представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подано апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня отримання ухвали, оскільки скарга не оплачена судовим збором.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 повернуто апелянту, оскільки остання не виконала вимог ухвали апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - повторно подано апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року повернуто особі, яка її подала. Роз'яснено, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - просить скасувати ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22січня 2016 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 -просить скасувати ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2016 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2016 року підлягає відхиленню, а касаційна скарга представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2016 року підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Повертаючи апеляційну скаргу апелянту, суд апеляційної інстанції ухвалою від 22 січня 2016 року виходив із того, що апелянтом не виконано вимоги ухвали апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року, а саме не сплачено судовий збір.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 15 вересня 2015 року залишено без руху, надано строк для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали (а. с. 53-54).

Копію ухвали апеляційного суду міста Києва від 25 грудня 2015 року ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 отримали 04 січня 2016 року (а. с. 56).

Частиною 2 статті 297 ЦПК України визначено, що до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 121 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 119 і 120 цього Кодексу, сплатить суму судового збору позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Суд апеляційної інстанції встановив, що станом на 22 січня 2016 року ОСОБА_4 вимог ухвали апеляційного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року не виконала, докази сплати судового збору у належному розмірі або документи, які підтверджують право апелянта бути звільненою від сплати судового збору відповідно до положень Закону України "Про судовий збір" (3674-17) , до суду не надходили, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, викладеного в ухвалі апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2016 року, про повернення скарги апелянту.

Доводи скаржника про те, що ОСОБА_4 звільнена від сплати судового збору на підставі положень Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , не заслуговують на увагу суду касаційної інстанції з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

З матеріалів справи вбачається, що до суду за захистом свого порушеного права звернулось саме ПАТ "Укрсоцбанк", а не ОСОБА_4, що не може бути підставою в розумінні положень ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" для звільнення від сплати судового збору.

Перевіривши доводи касаційної скарги представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2016 року, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін ухвали апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2016 року, тому що судове рішення законне та обґрунтоване.

Проте погодитись із висновкомапеляційного суду, викладеним в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2016 року, не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанціїне відповідає.

Суд апеляційної інстанції своєю ухвалою від 19 лютого 2016 року, повертаючи апеляційну скаргу особі, яка її подала, виходив із того, що на момент повторного звернення представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 - з апеляційною скаргою до суду не перестали існувати обставини, які були підставою для повернення її апеляційної скарги ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2016 року.

Перегляд судових рішень в апеляційному порядку регулюється розділом V Главою 1 ЦПК України (1618-15) .

Стаття 291 ЦПК України визначає, що апеляційною інстанцією у цивільних справах є судові палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 293 цього Кодексу (ст. 292 ЦПК України).

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції щодо відкриття апеляційного провадження регулюються положеннями статті 297 ЦПК України, зокрема частиною 2 статті 297 ЦПК України передбачено, що до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 121 ЦПК України встановлено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Аналіз наведених вище норм, дає підстави дійти висновку, що навіть якщо при повторному поданні апеляційної скарги не було усунено недоліки скарги, які були підставою її повернення апелянту, суд апеляційної інстанції в межах своїх повноважень, визначених статтею 297 ЦПК України, зобов'язаний перевірити апеляційну скаргу на дотримання вимог, визначених статтею 295 ЦПК України.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що апеляційна скарга підлягає поверненню, оскільки апелянтом не усунено недоліки скарги, які були підставою її повернення, є помилковими.

За таких обставин ухвала апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2016 року підлягає скасуванню з передачею справи до цього суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2016 року відхилити.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2016 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2016 року, задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2016 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.