Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Євтушенко О.І., Ізмайлової Т.Л.,

Євграфової Є.П., Карпенко С.О.,

за участю представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ГлуховцеваНаталія Володимирівна, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2016 року,

У листопаді 2013 року ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на те, що за кредитним договором, укладеним 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ "Укргазбанк", правонаступником якого є ПАТ АБ "Укргазбанк", та ОСОБА_5, останній отримав кредит в розмірі 2 млн 644 тис. доларів США зі сплатою 12,5 % річних терміном до 25 грудня 2012 року.

На забезпечення вказаного кредитного договору між банком та ОСОБА_5 ОСОБА_6 09 червня 2008 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року вказаний договір іпотеки визнано недійсним й запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек.

У період чинності вказаного рішення на підставі договору купівлі-продажу від 19 жовтня 2009 року та на підставі договору дарування від 17 червня 2011 року, відповідач ОСОБА_4 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року скасовано й запис про заборону відчуження об'єкта нерухомого майна відновлено.

Позичальник ОСОБА_5 своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, унаслідок чого виникла заборгованість, яка згідно із судовим рішенням була стягнута на користь банку в солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в розмірі 1 664 543 грн 02 коп. та 2 630 252,33 доларів США.

Посилаючись на те, що до теперішнього часу рішення суду не виконано, кредитна заборгованість не погашена, ПАТ АБ "Укргазбанк просило в рахунок погашення заборгованості, розмір якої становив 3 664 801,99 доларів США та пені в розмірі 23 800 945 грн 13 коп., звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_4, який відповідно до вимог ст. 23 Закону України "Про іпотеку" набув статус іпотекодавця й має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2014 року, з урахуванням додаткового рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 червня 2014 року, позов задоволено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 у загальному розмірі 3 664 801,99 доларів США та пені в розмірі 23 800 945 грн 13 коп., яка складається із пені за прострочення погашення кредиту у сумі 16 956 872 грн 78 коп., пені за прострочення погашення процентів у сумі 6 844 072 грн 35 коп., непогашеного кредиту в сумі 2 382 796,72 доларів США та простроченої заборгованості за процентами в сумі 1 282 005,27 доларів США, за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 20 із застосуванням способу реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів, з початковою ціною продажу предмета іпотеки - 291 900 грн, але на рівні не нижчому за звичайні ринкові ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, провадження в справі закрити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеній нормі ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2014 року, з урахуванням додаткового рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 червня 2014 року, позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 березня 2015 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. При цьому апеляційний суд посилався на те, що відсутні підстави для звернення стягнення на спірну квартиру, яка належить новому власнику, відмінному від особи боржника, як на предмет іпотеки, тобто відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ст. 23 Закону України "Про іпотеку".

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 листопада 2015 року рішення апеляційного суду Харківської області від 04 березня 2015 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд. При цьому Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ посилався на те, що у разі неспростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається, у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Отже, ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. Аналогічні правові позиції висловлені в постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року № 6-53цс15 та від 02 вересня 2015 року № 6-639цс15. На порушення ст. ст. 212, 213, 214, 303, 304 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув та не врахував, що внаслідок скасування рішення суду про виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою таке обтяження поширюється й на ОСОБА_4, відповідно до ст. 23 Закону України "Про іпотеку" на нього поширюється статус іпотекодавця за іпотечним договором, оскільки до нього перейшло право власності на квартиру, яка є складовою частиною будинку - предмета іпотеки. Крім того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що дії попереднього іпотекодавця з відчуження спірної квартири під час зняття судовим рішенням обтяження та право власності ОСОБА_4 на цю квартиру кредитором не оспорюються.

При новому апеляційному розгляді ухвалою апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2016 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2014 року залишено без змін.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що у зв'язку із переходом права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до ОСОБА_4 останній набув статус іпотекодавця, а отже має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки, та іпотекодержатель має право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , з дотриманням вимог цього Закону та ст. 39 Закону України "Про іпотеку", за ціною, встановленою на підставі оцінки суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Проте з висновками судів погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про іпотеку").

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права та обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Частинами 1, 2 ст. 23 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктами 74, 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (868-2013-п) , передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення первинного запису про іпотеку до Державного реєстру іпотек.

У разі неспростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається, у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відтак ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Задовольняючи позов, суд, дійшовши правильного висновку про поширення на спірні правовідносини ст. 23 Закону України "Про іпотеку", не в повній мірі правильно застосував цю норму закону, оскільки не врахував положення ч. ч. 3, 4 ст. 5 Закону України "Про іпотеку"; залишив поза увагою, що позивач просив звернути стягнення на окрему квартиру як на предмет іпотеки, в той час як предметом іпотеки за договором іпотеки від 09 червня 2008 року визначено не окремі квартири, а будинок в цілому (який складається зі 123 квартир).

Таким чином, звернувши стягнення на квартиру як на частину об'єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки), суд не обґрунтував такого рішення і не встановив, яким чином співвідноситься предмет іпотеки (будинок) з його частиною (квартирою) та вартість предмета іпотеки з вартістю набутої відповідачкою квартири.

За вимогами частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" під час розгляду справи та викладення змісту судового рішення суд повинен вирішити такі питання:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України "Про іпотеку" (898-15) підлягає підтвердженню з боку суду.

Згідно з положеннями частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова продажна ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, товикладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов'язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України "Про іпотеку".

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 05 жовтня 2016 року № 6-1582цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

На порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд не перевірив у достатньому обсязі пояснень ОСОБА_4, не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 07 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.