розглянувши в судовому засіданні справуза заявою Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області, заінтересована особа - відділ Держгеокадастру у Криничанському районі Дніпропетровської області, про встановлення факту, що має юридичне значення, за касаційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2016 року,

У листопаді 2014 року Криничанська селищна рада Криничанського району Дніпропетровської області звернулася до суду з указаною вище заявою, посилаючись на те, що 4 лютого 1992 року селищною радою народних депутатів ОСОБА_8 було видано державний акт на право постійного володіння землею площею 49,7 га для організації фермерського господарства, яка знаходиться на території Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер. Вказана земельна ділянка знаходиться поза межами населеного пункту, а тому відноситься до земель запасу державної власності.

Посилаючись на викладене, а також на те, що мешканці територіальної громади даної селищної ради мають інтерес та бажають обробляти вказану земельній ділянку, заявник просив суд встановити факт повернення (переходу) земельної ділянки площею 49,7 га, яка знаходиться на території Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області, від померлого ОСОБА_8 до земель запасу державної власності.

Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 4 грудня 2014 року заяву Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області задоволено. Встановлено факт повернення (переходу) від ОСОБА_8 до земель запасу державної власності земельної ділянки площею 49,7 га, яка розташована на території Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області та належала на праві постійного користування ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2016 року за апеляційною скаргою ОСОБА_9, яка не була учасником процесу, рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні заяви Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області відмовлено.

У касаційних скаргах ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, як особи, які не були залучені до участі у справі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення заяви Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення факту повернення (переходу) від померлого ОСОБА_8 до земель запасу державної власності земельної ділянки, яка йому була надана для організації фермерського господарства на праві постійного користування, відповідає інтересам громадян - мешканців територіальної громади селищної ради.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви селищної ради, виходив із того, що встановлення такого факту чинним законодавство не передбачено і, крім того, спірна земельна ділянка знаходиться за межами території Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області, а тому власником та розпорядником земель цієї категорії згідно ст. 122 ЗК України є відповідна обласна державна адміністрація.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 4 лютого 1992 року Криничанською селищною радою народних депутатів Криничанського району Дніпропетровської області ОСОБА_8 було видано державний акт на право постійного володіння землею площею 49,7 га для організації фермерського господарства, яка знаходиться на території Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області.

Згідно свідоцтва про смерть від 27 квітня 2013 року ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Апеляційний суд, відкриваючи апеляційне провадження та задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_9, не звернув уваги на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України правом апеляційного оскарження рішення суду наділені сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

При відкритті апеляційного провадження у справі суд зобов'язаний перевірити, чи має право особа, яка не була особою, яка брала участь у справі, на апеляційне оскарження рішення суду.

ОСОБА_9, звертаючись до суду із апеляційною скаргою, вказувала про те, що вона є дочкою померлого ОСОБА_8, який заснував селянське фермерське господарство "Надія" (далі - СФГ "Надія"), членом якого вона є. Оскільки діяльність СФГ "Надія" не припинена, а вона бажає продовжити діяльність господарства, то ухваленим рішенням судом першої інстанції порушенні її майнові права.

При вирішенні питання про те, чи порушуються ухваленим рішенням суду права та обов'язки ОСОБА_9, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту ч. 2 ст. 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України (2768-14) визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі ст. ст. 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених ч. 2 цієї статті.

Відповідно до ст. 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з тим, ст. 23 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про фермерське господарство" до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Судами встановлено, що спірна земельна ділянка була надана не СФГ "Надія", а ОСОБА_8 як фізичній особі для створення фермерського господарства.

У зв'язку з наведеним доводи ОСОБА_9 про право апеляційного оскарження рішення суду апеляційним судом належним чином на відповідність вимогам закону не перевірені.

Разом з тим, відповідно до повноважень суду касаційної інстанції, визначених ч. 3 ст. 335 ЦПК України, не може залишатись у силі і рішення районного суду.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦК України, якщо спір не врегульовано до судового розгляду, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. Зазначена норма процесуального права є обов'язком суду, а не його правом.

Судом установлено, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами території Криничанської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області, а тому власником та розпорядником земель цієї категорії згідно ст. 122 ЗК України є відповідна обласна державна адміністрація.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вказані положення процесуального права та не залучив до участі у справі у передбаченому ЦПК України (1618-15) порядку як заінтересовану особу - Дніпропетровську обласну державну адміністрацію, зважаючи на те, що судове рішення впливає на її права та обов'язки.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити.

Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 4 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.