Ізмайлової Т.Л., Євграфової Є.П., Мостової Г.І. розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Кремінського району Луганської області до Красноріченської селищної ради Кремінського району Луганської області, ОСОБА_4 про визнання незаконними рішень та договору встановлення земельного сервітуту, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 04 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 26 січня 2016 року, -

У травні 2015 року прокурор Кремінського району Луганської області в інтересах держави звернувся до суду із позовом до Красноріченської селищної ради Кремінського району Луганської області, ОСОБА_4 про визнання незаконними рішень та договору встановлення земельного сервітуту.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що рішенням 34-ї сесії Красноріченської селищної ради Кремінського району Луганської області 6 скликання № 34/4 від 06 вересня 2013 року фізичній особі ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для заключення договору на обмежене платне користування (сервітуту) тимчасової споруди в АДРЕСА_1, примірною площею 0,0028 га.

14 лютого 2014 року прийнято рішення 40-ї сесії Красноріченської селищної ради 6 скликання № 40/33 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для укладання договору на обмежене платне користування (сервітуту) для утримання тимчасової споруди торгівельного павільйону ОСОБА_4.". Пунктом № 1 вказаного рішення затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для укладання договору на обмежене платне користування (сервітуту) для утримання тимчасової споруди торгівельного павільйону, яка надається ОСОБА_4 із земель комунальної власності житлової та громадської забудови, із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі загальною площею 0,0021 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1

Пунктом № 3 вказаного рішення Красноріченської селищної ради передано земельну ділянку ОСОБА_4 для укладання договору на обмежене платне користування (сервітут) для утримання тимчасової споруди - торгівельного павільйону, загальною площею 0,0021 га (кадастровий номер НОМЕР_1), яка розташована в АДРЕСА_1, строком на 10 років із земель комунальної власності житлової та громадської забудови, із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

На підставі вищевказаних рішень між Красноріченською селищною радою та громадянкою ОСОБА_4 14 лютого 2014 року укладено договір встановлення земельного сервітуту б/н строком 10 років.

Прокурор, зазначаючи, що вказані рішення Красноріченської селищної ради і договір про встановлення земельного сервітуту є незаконними з огляду на вимоги приписів статей 98, 99, 100, 116, 123, 124 Земельного Кодексу, статей 401- 404 ЦК України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , просив визнати незаконними вказані рішення сесій Красноріченської селищної ради, визнати недійсним договір встановлення земельного сервітуту б/н від 14 лютого 2014 року та зобов'язати ОСОБА_4 звільнити та повернути до земель Красноріченської селищної ради земельну ділянку загальною площею 0,0021 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташовану за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 04 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 26 січня 2016 року, позов прокурора Кремінського району Луганської області задоволено.

Визнано незаконним рішення 34 сесії Красноріченської селищної ради 6 скликання № 34/4 від 06 вересня 2013 року, яким фізичній особі ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), примірною площею 0,0021 га., для укладення договору на обмежене платне користування (сервітуту) тимчасової споруди в сел. Красноріченське, по вул. Фрунзе в районі музичної школи.

Визнано незаконним рішення 40 сесії Красноріченської селищної ради 6 скликання № 40/33 від 14 лютого 2014 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), загальною площею 0,0021 га., для укладення договору на обмежене платне користування (сервітут) для утримання тимчасової споруди торгівельного павільйону ОСОБА_4.", яким затверджено технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для укладення договору на обмежене платне користування (сервітут) для утримання тимчасової споруди торгівельного павільйону та яким передано ОСОБА_4 із земель комунальної власності житлової та громадської забудови, із цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1

Визнано недійсним договір встановлення земельного сервітуту б/н від 14 лютого 2014 року, укладеного між Красноріченською селищною радою та фізичною особою ОСОБА_4, який 04 лютого 2015 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 8653045.

Зобов'язано ОСОБА_4 звільнити та повернути, шляхом складання акту приймання передачі, до земель Красноріченської селищної ради земельну ділянку, загальною площею 0,0021 га, кадастровий номер НОМЕР_2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Статтею 99 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час укладення договору) зазначено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Відповідно до статті 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлений щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом, тобто підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом як сервітут.

Частиною 2 ст. 402 ЦК України передбачено, що земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Виходячи з вищенаведених правових норм, сервітуарієм за земельним сервітутом є власник (володілець) так званої панівної земельної ділянки для задоволення потреб користування яким встановлено сервітут, за рахунок встановлення обмежень у користуванні іншим майном - так званої обслуговуючої земельної ділянки (обслуговуюча річ). Існування земельного сервітуту пов'язується з існуванням двох земельних ділянок, які, за загальним правилом, мають бути сусідніми, але й можуть бути не сусідніми, якщо неможливо задовольнити потреби особи іншим способом (ч. 2 ст. 404 ЦК України).

Згідно листа Красноріченської селищної ради Кремінського району Луганської області від 02 березня 2015 року № 92 у відповідача ОСОБА_4 немає у власності чи у користуванні будь-яких інших земельних ділянок, ніж та, щодо якої розглядається спірне питання по справі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, визначившись належним чином з характером спірних правовідносин, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що оскільки у ОСОБА_4 крім наданої на умовах сервітуту іншої (сусідньої, суміжної) земельної ділянки не було, діючим на момент прийняття оспорюваних рішень та укладення договору законодавством не передбачено відведення земельної ділянки під розміщення тимчасової споруди, а тому відносини земельного сервітуту між відповідачами по справі не виникли та не могли виникнути.

Оскільки рішення Красноріченської селищної ради, на підставі яких було укладено договір земельного сервітуту, є незаконними, то відповідно до вимог ст. 203 ЦК України про загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову в частині визнання недійсним договору встановлення земельного сервітуту.

Крім того, враховуючи, що суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо спірних правовідносин, то дійшовши висновку про незаконність рішень Красноріченської селищної ради та укладеного на підставі вказаних рішень договору сервітуту, суд не може вирішувати питання про можливість чи неможливість задоволення потреб ОСОБА_4 щодо користування земельною ділянкою в інший спосіб - оренди тощо, та наявності чи відсутності у власника земельної ділянки можливості законного надання належної йому земельної ділянки в будь-яке користування третім особам.