розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Енергобанк", третя особа - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Енергобанк" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 29 серпня 2016 року,

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 16 березня 1999 року її було прийнято на посаду головного бухгалтера Черкаської філії акціонерного банку "Енергобанк". 1 лютого 2006 року на підставі наказу від 31 січня 2006 року № 8-п її було переведено на посаду заступника директора, 21 березня 2011 року відповідно до наказу від 18 березня 2011 року № 110-п - на посаду заступника директора Черкаської регіональної дирекції публічного акціонерного товариства "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк"), а 23 липня 2014 року - на посаду директора Централізованого офісу в м. Черкаси.

У зв'язку із запровадженням 27 квітня 2015 року в ПАТ "Енергобанк" тимчасової адміністрації відповідно до наказу від 23 квітня 2015 року № 283-о її звільнено з ПАТ "Енергобанк" на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України зі скороченням штату працівників.

Всупереч вимогам ч. 1 ст. 47 КЗпП України лише 5 травня 2015 року через касу відділення № 1 ПАТ "Енергобанк" у м. Черкаси їй виплачено частину заробітної плати за квітень 2015 року в розмірі 4 213 грн 53 коп. Остаточний розрахунок заробітної плати та розрахункових коштів при звільненні було проведено лише 29 грудня 2015 року, після зарахування залишку невиплачених коштів при звільненні на її рахунок, відкритий у публічному акціонерному товаристві "Укрсоцбанк".

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 на підставі ст. 117 КЗпП України просила суд стягнути з ПАТ "Енергобанк" на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в розмірі 82 438 грн 20 коп. без відрахувань податків та обов'язкових платежів.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 29 серпня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ПАТ "Енергобанк" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в розмірі 82 438 грн 20 коп. без відрахувань податків та обов'язкових платежів

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що у зв'язку з невиплатою всіх сум, що належали позивачу на день звільнення з вини ПАТ "Енергобанк", останнє повинно сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що відсутність коштів у відповідача не звільняє його від обов'язку проведення повного розрахунку зі звільненим представником у день звільнення та не виключає його вини в невиплаті належних працівнику грошових коштів при звільненні.

Проте повністюпогодитись із таким висновкомапеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що 16 березня 1999 року ОСОБА_3 було прийнято на посаду головного бухгалтера Черкаської філії акціонерного банку "Енергобанк". 1 лютого 2006 року на підставі наказу від 31 січня 2006 року № 8-п позивача переведено на посаду заступника директора, 21 березня 2011 року відповідно до наказу від 18 березня 2011 року № 110-п - на посаду заступника директора Черкаської регіональної дирекції ПАТ "Енергобанк", а 23 липня 2014 року - на посаду директора Централізованого офісу в м. Черкаси.

У зв'язку із запровадженням 27 квітня 2015 року в ПАТ "Енергобанк" тимчасової адміністрації відповідно до наказу від 23 квітня 2015 року № 283-о ОСОБА_3 звільнено з ПАТ "Енергобанк" на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України зі скороченням штату працівників.

Остаточний розрахунок заробітної плати та розрахункових коштів при звільненні з позивачем проведено 29 грудня 2015 року.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно зі ст. 4 КЗпП України (322-08) законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у редакції, чинній на час звільнення позивача, обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку, зокрема, щодо виплати заробітної плати.

Зобов'язання банку, передбачені пунктами 1-1 - 4 ч. 6 цієї статті, виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду.

Проте апеляційний суд не перевірив, чи мало ПАТ "Енергобанк" достатні фінансові можливості для здійснення розрахунку із звільненими працівниками банку, зокрема, з ОСОБА_3

Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, зокрема, грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

При цьому Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури, якщо таке задоволення вимог погоджено виконавчою дирекцією Фонду (ч. 6 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

У ч. 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище обставини справи уваги не звернув, не надав належної правової оцінки доводам сторін і зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не врахував, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є спеціальним законом, який має пріоритет перед іншими нормативно-правовими актами під час здійснення тимчасової адміністрації/ліквідації у банку, тому заборгованість із заробітної плати та інших розрахункових платежів здійснюється після затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів у порядку черговості, передбаченої цим Законом та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції, що свідчить про його необґрунтованість і незаконність.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства "Енергобанк" задовольнити частково.