головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Штелик С.П., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за касаційними скаргами ОСОБА_8 та публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 02 червня 2015 року,

У жовтні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Вимоги обґрунтовано тим, що 17 липня 2006 року між банком та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 33 тис. грн зі сплатою 21,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16 липня 2010 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитом в іпотеку банку передано будинок по АДРЕСА_1 за договором, укладеним 17 липня 2006 року із ОСОБА_6

Посилаючись на те, що внаслідок порушення позичальником строку та порядку погашення кредиту станом на 02 червня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 120 466 грн 27 коп., позивач просив у рахунок погашення вказаного боргу звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем; виселити осіб, які зареєстровані або проживають у житловому будинку, що є предметом іпотеки.

Рішенням Куликівського районного суду Чернігівської області від 11 лютого 2015 року у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 02 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17 липня 2006 року у розмірі 120 466 грн 27 коп. звернуто стягнення на будинок по АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки банком з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. У задоволенні позовної вимоги банку про виселення відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі Байглай С.В., посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ПАТ КБ "Приватбанк" просить скасувати рішення апеляційного суду в частині вирішення позову про виселення та в цій частині передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а в іншій частині рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 17 липня 2006 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 33 тис. грн зі сплатою 21,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16 липня 2010 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитом в іпотеку банку передано будинок по АДРЕСА_1 за договором, укладеним 17 липня 2006 року із ОСОБА_6

Звертаючи стягнення на предмет іпотеки та відмовляючи банку у позові про виселення осіб із обтяженого іпотекою будинку, апеляційний суд виходив з того, що на підставі ст. ст. 589, 590 ЦК України та Закону України "Про іпотеку" (898-15) наявні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки без виселення мешканців, оскільки переданий в іпотеку житловий будинок придбаний іпотекодавцем не за рахунок кредитних коштів (належить йому на підставі свідоцтва про право власності від 15 березня 1985 року), а тому виселення із цього будинку без надання мешканцям іншого постійного житла є неможливим.

Колегія суддів погоджується із висновками суду про відсутність підстав для виселення мешканців з іпотечного будинку без надання їм іншого постійного житла, оскільки така вимога встановлена ч. 2 ст. 109 ЖК України, за змістом якої особам, яких виселяють з жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, надається інше постійне житло.

Встановивши у справі, яка переглядається, що в іпотеку було передано житловий будинок, придбаний не за рахунок отриманих кредитних коштів, суд дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла.

Разом з тим, за вимогами ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку"у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов'язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст. ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку", зазначення в рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки, встановленої за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону, означає встановлення її в грошовому вираженні.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6-1907цс16 від 02 листопада 2016 року, № 6-1923цс16 від 02 листопада 2016 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів.

Ухваливши рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу від імені банку з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, суд, порушивши вимоги ст. 39 Закону України "Про іпотеку", не зазначив у рішенні необхідної складової, передбаченої цією нормою, зокрема початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

Крім того, у резолютивній частині ухваленого рішення апеляційний суд вказав лише загальний розмір вимог (120 466 грн 27 коп.), що підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки, проте у порушення вимог ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" не вказав із яких складових кредитного зобов'язання (тіла кредиту, процентів, пені, тощо) та у яких розмірах цих складових утворилася сума 120 466 грн 27 коп., що також є неврахуванням обов'язкової до застосування правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові № 6-2479ц15 від 09 грудня 2015 року.