розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом внаслідок злочину, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 3 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 17 лютого 2016 року,

У січні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 13 серпня 2008 року під час дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) в смт. Іваничі Волинської області з вини ОСОБА_4 він отримав тілесні ушкодження. З приводу даного факту відносно ОСОБА_4 порушено кримінальну справу за ознаками ч. 1 ст. 286 КК України, яка 19 березня 2009 року закрита на підставі п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію". 26 березня 2009 року висновок МСЕК йому встановлено ІІІ групу інвалідності. Після стаціонарного обстеження з 20 травня 2013 року по 29 травня 2013 року у Науково-дослідному інституті реабілітації інвалідів ім. М.І. Пирогова Нововолинською МСЕК при повторному огляді продовжено третю групу загального захворювання. Згідно із висновком судово-медичної експертизи від 7 грудня 2011 року ОСОБА_3 втратив загальну працездатність на 25 %, яку встановлено вперше, що вже встановлювалося рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 16 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 4 травня 2012 року.

Станом на 1 листопада 2012 року відповідач відшкодував завдану шкоду, однак з листопада 2012 року відшкодування шкоди припинено, оскільки лише по цей час було встановлено групу інвалідності.

Відповідно до висновків Нововолинської МСЕК третю групу інвалідності було продовжено до 1 липня 2014 року.

За таких обставин, ОСОБА_3 просив задовольнити позов та стягнути із відповідача спричинену йому шкоду з розрахунку мінімальної заробітної плати, оскільки як на час ДТП, так і на час розгляду справи він не працював і не працює.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 3 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 17 лютого 2016 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 за період з 1 листопада 2012 року по 1 січня 2014 року загальну суму по відшкодуванню шкоди, завданої каліцтвом, пропорційно ступеню втрати працездатності в сумі 4 021 грн 75 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 щомісячне відшкодування шкоди з 1 січня 2014 року по 1 липня 2014 року у розмірі, пропорційному ступеню втрати працездатності ОСОБА_3 до мінімальної заробітної плати.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляду до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з урахуванням положень ст. ст. 1187, 1195 ЦК України, виходив із того, що на відповідача слід покласти обов'язок по відшкодуванню матеріальної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Апеляційний суд погодився з такими висновками та зазначив про те, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального прав, підстав для його скасування судом не встановлено.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами установлено, що 3 серпня 2008 року сталася ДТП, внаслідок якої ОСОБА_3 спричинено тілесні ушкодження середнього ступеня важкості у вигляді закритого перелому середньої і нижньої третини лівого стегна зі зміщенням. Постановою Іваничівського районного суду Волинської області від 19 березня 2009 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та кримінальну справу відносно ОСОБА_4 закрито згідно із п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію". Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

26 березня 2009 року Нововолинською МСЕК ОСОБА_3 встановлено ІІІ групу інвалідності загального захворювання до 1 квітня 2010 року, яка була продовжена 8 квітня 2010 року до 1 квітня 2011 року, 31 березня 2011 року група продовжена до 1 квітня 2012 року (довідка до акта огляду МСЕК № 0071051), 2 квітня 2012 року групу продовжено до 1 квітня 2013 року (довідка Нововолинської МСЕК 0090491).

Відповідно до останнього висновку Нововолинської МСЕК ОСОБА_3 продовжено ІІІ групу інвалідності з 1 квітня 2013 року по 1 липня 2014 року (довідка до акта огляду МСЕК № 0049529).

Згідно висновку комісійної судово-медичної експертної комісії Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи від 7 грудня 2011 року № 98 втрата загальної працездатності ОСОБА_3 становить 25 %.

Висновком комісійної судово-медичної експертизи від 22 вересня 2014 року № 52 підтверджено, що у зв'язку із тілесним ушкодженням у вигляді закритого перелому лівого стегна, яке виникло внаслідок ДТП 13 серпня 2008 року на даний час втрата загальної працездатності ОСОБА_3 становить 25 %.

ОСОБА_3 у позовній заяві, серед іншого, зазначено, що ОСОБА_4 на виконання судового рішення відшкодовано шкоду станом на 1 листопада 2012 року, надалі відповідачем відшкодування здійснені не були.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1195 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, проводиться фізичною або юридичною особою, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі. Така особа зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані лікуванням та необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 4 травня 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 1 007 грн 17 коп. щомісячного відшкодування шкоди за період з 1 грудня 2011 року по 1 квітня 2012 року та 949 грн 46 коп. судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави 214 грн 60 коп. судового збору.

Проте, задовольняючи позовні вимоги на підставі ст. ст. 1187, 1195 ЦК України, суди не звернули уваги на те, що цивільні відносини, що виникли між сторонами, регулюються нормами зобов'язального права, оскільки спір щодо деліктних правовідносин вже вирішений рішенням апеляційного суду Волинської області від 4 травня 2012 року, що виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність, що застосовується до деліктних правовідносин.

Спірні правовідносини щодо вимог позивача про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, за інший період регулюються нормами зобов'язального права, на що судом апеляційної інстанції звернуто уваги не було.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України апеляційний суд зазначене не врахував, належним чином не перевірив як доводів апеляційної скарги, так і законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.