розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Хамули Наталії Григорівни, відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Запорізького міського управління юстиції про визнання незаконним та скасування розпорядження районної адміністрації, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання недійсними підстав для запису в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 17 серпня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 14 листопада 2007 року він за нотаріально посвідченим договором придбав у ОСОБА_6 об'єкт нерухомості - житловий будинок АДРЕСА_1, що розташований на земельній ділянці площею 1177 кв. м. На цій ділянці розташовано житловий будинок, який він придбав, позначений літ. "В", а також господарські споруди, серед яких і житловий будинок, позначений на плані літ. "А". Йомустало відомо, що право власності на будинок літ. "А" за вказаною адресою зареєстровано за ОСОБА_4, який набув право власності на зазначений будинок на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 28 березня 2013 року з ОСОБА_5, яка, в свою чергу, набула право власності на зазначений будинок на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 28 березня 2008 року з ОСОБА_6, якому цей будинок належав згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим 24 березня 2008 року управлінням житлового господарства Запорізької міської ради на підставі розпорядження голови Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради від 6 березня 2008 року № 1319-р.

При розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до нього про виділ частки домоволодіння, визнання права власності, встановлення порядку користування та за його зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про застосування наслідків нікчемного правочину, визнання права власності Жовтневий районний суд м. Запоріжжя встановив, що Жовтнева районна адміністрація Запорізької міської ради 6 березня 2008 року не видавала розпорядження № 1319-р про оформлення права власності за ОСОБА_6 на будинок літ. "А" по АДРЕСА_1.

Апеляційним судом Запорізької області при розгляді вищезазначеної справи встановлено, що за договором купівлі-продажу від 21 травня 2007 року ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_8 житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 42,8 кв. м, що розташований на земельній ділянці площею 1177 кв. м. На зазначеній ділянці, крім житлового будинку "В", були розташовані господарсько-побутові споруди: літня кухня "А", сарай "а" тощо. Житлового будинку літ. "А" на момент укладення зазначеної угоди на земельній ділянці не було. Право власності на житловий будинок літ. "А" виникло у ОСОБА_6 не до угоди купівлі-продажу, укладеної 14 листопада 2007 року з ним, а після цього.

Позивач вважав, що право власності на житловий будинок літ. "А" виникло у ОСОБА_6 не в законний спосіб, тому, уточнивши позовні вимоги, просив суд: визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради від 9 жовтня 2007 року № 1295-р; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок літ. "А" по АДРЕСА_1, видане 24 березня 2008 року ОСОБА_6; визнати недійсними підстави для запису в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_4 на житловий будинок літ. "А" по АДРЕСА_1; скасувати рішення державного реєстратора як спеціального суб'єкта приватного нотаріуса Запорізької міського нотаріального округу Хамули Н.Г.від 28 березня 2013 року про державну реєстрацію прав уДержавному реєстрі прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_4 на житловий будинок літ. "А" по АДРЕСА_1; зобов'язати відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Запорізького міського управління юстиції внести запис про скасування державної реєстрації всіх прав на житловий будинок літ. "А" по АДРЕСА_1.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 17 серпня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнанонедійсним та скасовано свідоцтво про право власності на житловий будинок літ. "А" по АДРЕСА_1, видане 24 березня 2008 року ОСОБА_6 управлінням житлового господарства Запорізької міської ради.

Визнанонедійсними підстави для запису в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_4 на житловий будинок літ. "А" по АДРЕСА_1.

Скасувати рішення державного реєстратора як спеціального суб'єкта приватного нотаріуса Запорізької міського нотаріального округу Хамули Н.Г. від 28 березня 2013 року про державну реєстрацію прав в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_9 на житловий будинок літ. "А" по АДРЕСА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що споруда літ. "А" по АДРЕСА_1 не є капітальною і придатною для постійного проживання, а є складовою частиною садиби, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а саме - літньою кухнею, яка хоч і зазначена в договорі купівлі-продажу як жилий будинок літ. "А", проте на час продажу ОСОБА_3 залишалася будівлею літньої кухні, що призначена для обслуговування житлового будинку літ. "В" і є приналежністю до неї.

Проте повністю погодитись із таким висновком судів не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 21 травня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_8 у власність жилий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 42,8 кв. м, розташований на земельній ділянці площею 1177 кв. м. На вказаній земельній ділянці розташовано: "В" - жилий будинок, "А" - літня кухня, а сарай, № 2 - водопровід, № 3 - паркан, № 4 - ворота. 22 травня 2007 року ОСОБА_6 зареєстрував право власності на придбаний ним будинок.

Згідно з договором купівлі-продажу від 14 листопада 2007 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_6 у власність жилий будинок АДРЕСА_1 зі всіма будівлями та господарчими спорудами. На земельній ділянці площею 1177 кв. м розташовано жилий будинок загальною площею 42, 8 кв. м, позначений на плані літ. "В", водопровід, позначений в плані цифрами "2,7", паркан цифрами "3,8", ворота цифрою "4", колодязь цифрою "5", яма зливна цифрою "6", жилий будинок загальною площею 15,4 кв.м, позначений в плані літ. "А". 16 листопада 2007 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на придбаний ним будинок.

На підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 2008 року ОСОБА_6 продав ОСОБА_5 належний йомужилий будинок літ. А АДРЕСА_1, загальною площею 15,4 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 1175 кв. м. 23 травня 2008 року ОСОБА_5 зареєструвала право власності на придбаний нею будинок, а 28 березня 2013 року продала його ОСОБА_4

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 3 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК).

Так, ОСОБА_3, зокрема, просив суд визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок літ. "А" по АДРЕСА_1, видане 24 березня 2008 року ОСОБА_6 й така вимога була задоволена судом.

Проте суди не врахували, що станом на 24 березня 2008 року діяло Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) , згідно з п. 6.1. якого оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності.

Таким чином, свідоцтво про право власності є документом, який підтверджує проведення реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна й внаслідок укладення договору відносно цього майна, воно анулюється, оскільки новий власник отримує власне свідоцтво.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2014 року в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про застосування наслідків нікчемних правочинів, а саме договорів купівлі-продажу від 28 березня 2008 року та від 28 березня 2013 року, визнання права власності на житловий будинок літ. А.

Отже, судом встановлено преюдиційний факт відсутності правових підстав вважати зазначені договори купівлі-продажу нікчемними й застосування наслідків таких правочинів. При цьому віндикаційний позов ОСОБА_3 не пред'являв.

Також у судовому рішенні від 13 листопада 2014 року встановлено, що при оформленні договору купівлі-продажу від 14 листопада 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 до останнього не переходило та не могло перейти право власності на житловий будинок літ. А по АДРЕСА_1, оскільки нотаріусу, а в подальшому до бюро технічної інвентаризації, не надавались правовстановлюючі документи на цей будинок.

Крім того, суд зазначив, що 24 березня 2008 року ОСОБА_6 на підставі розпорядження голови Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради від 6 березня 2008 року № 1319-р видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, сформовано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25 березня 2008 року. Наявність зазначених документів підтверджує законність набуття ОСОБА_6 права власності на житловий будинок літ. "А" по АДРЕСА_1, що відповідає діючому на момент реєстрації права власності Тимчасовому положенню про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав. Посилання позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_3, про підробленнярозпорядження голови Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради від 6 березня 2008 року № 1319-р, що знаходиться в матеріалах інвентаризаційної справи, не знайшли відображення в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.

Проте суди на зазначене уваги не звернули, не з'ясували чи мав право колишній власник спірного будинку розпорядитись ним відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, не вказавши його в укладеному з ОСОБА_3 договорі купівлі-продажу й вказавши в договорі, укладеному з ОСОБА_5

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, у п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України передбачено, якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд уточнює позовні вимоги.

Отже, вирішуючи питання про призначення справи до судового розгляду, суд в обов'язковому порядку не вирішив питання про уточнення позовних вимог щодо визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок від 24 березня 2008 року, що видане ОСОБА_6 на підставі розпорядження голови Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради від 6 березня 2008 року № 1319-р.

Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК України суди на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернули, не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не визначилися з характером спірних правовідносин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, доводів сторінналежним чином не перевірили, не надали їм належної правової оцінки та на припущеннях дійшли передчасного висновку про задоволення позову, що заборонено в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України та свідчить про його необґрунтованість і незаконність.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.