розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Тячівської районної державної нотаріальної контори Закарпатської області, третя особа - Тячівська районна державна адміністрація Закарпатської області, про визнання права власності на спадкове майно, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 11 лютого 2016 року,

У квітні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі складеного ним заповіту від 16 травня 2005 року заповів їй 1,42 га земельної ділянки, яка розташована на території Тячівської міської ради Закарпатської області, що належала йому на праві приватної власності відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 25 червня 1999 року НОМЕР_1.

ОСОБА_3 ще за життя ОСОБА_4 користувалася вищевказаною земельною ділянкою, і після його смерті вступила в управління та володіння спадковим майном. За таких обставин, просила задовольнити позов.

Рішенням Тячівського районного суду від 4 травня 2007 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_3 власником 1,42 га земельної ділянки, яка належала ОСОБА_4 згідно державного акту на право приватної власності на землю, виданого 25 червня 1999 рокуНОМЕР_1.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 11 лютого 2016 року рішення Тячівського районного суду від 4 травня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі нотаріального посвідченого заповіту від 16 травня 2005 року заповів ОСОБА_3 земельну ділянку розміром 1,42 га землі й після його смерті вона вступила в управління і володіння спадковим майном, а відтак позивачем наведено достатньо доказів, які підтверджують її право на спадкове майно, що є підставою для задоволення позову.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки судом першої інстанції невірно визначено коло відповідачів, не замінено неналежного відповідача на належного, не з'ясовано обставини щодо наявності або відсутності спадкової справи стосовно спадкодавця та обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії та вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_5, яка була неповнолітньою на момент ухвалення судом першої інстанції рішення.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду апеляційної інстанції є правильними, ґрунтуються на нормах матеріального права та узгоджуються з нормами процесуального права.

Установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 23 січня 2006 року № 15, якому на праві приватної власності належала земельна ділянка, виділена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в урочищі "Сурдик" на території Тячівської міської ради Закарпатської області, площею 3,36 га, що посвідчено державним актом на право приватної власності на землю сесії НОМЕР_1, виданим 25 червня 1999 року.

На частину цієї ділянки площею 2,84 га померлим ОСОБА_4 за життя було складено заповіт від 16 травня 2005 року на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_3, згідно із яким вказаним особам заповідалось по 1,42 га цієї ділянки кожному.

ОСОБА_3 за життя ОСОБА_4 користувалася вищевказаною земельною ділянкою, і після його смерті вступила в управління та володіння спадковим майном.

Також установлено, що у передбачений ст. 1270 ЦК України строк ОСОБА_3 подала у Тячівську державну нотаріальну контору встановленого зразка заяву на прийняття спадщини за заповітом 15 березня 2006 року і, таким чином, ОСОБА_3 виконано вимоги ст. 1269 ЦК України та прийнято спадщину за заповітом відповідно до встановленого законом порядку прийняття спадщини.

Судом апеляційної інстанції установлено, що на момент відкриття спадщини ОСОБА_5 була неповнолітньою та проживала разом з батьками до їх смерті, а відтак, фактично прийняла спадщину на все спадкове майно, що належало її покійним батькам, а оформлення почала тільки після смерті матері, будучи вже повнолітньою.

Відповідно до вимог ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав за правилами позовного провадження. Наявність відмови нотаріуса є необхідною умовою для звернення до суду за захистом порушених прав.

Судом установлено, що ОСОБА_3 не зверталася до нотаріуса за видачею їй свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно за заповітом, а саме: на земельну ділянку розміром 1,42 га, та не отримувала відмови від нотаріуса, тобто відсутні правові підстави для звернення до суду й задоволення позову, оскільки її спадкові права ніким не порушено. При цьому, ОСОБА_3 не позбавлена права звернутися до нотаріуса з відповідними вимогами.

Крім того, у порушення вимог ст. 33 ЦПК України судом першої інстанції не залучено до участі у справі Тячівську міську раду Закарпатської області та інших спадкоємців за заповітом ОСОБА_7 та за законом ОСОБА_5, а апеляційний суд не наділений відповідними повноваженнями, при цьому, Тячівська районна державна нотаріальна контора у даному випадку не є належним відповідачем.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням положень ст. ст. 15, 1270, 1297 ЦК України, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законне й обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ