розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 14 червня 2016 року,

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 9 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з яким банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач отримав кредит у розмірі 1 300 грн, свої зобов'язання за фактичне використання кредиту належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 31 жовтня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 21 675 грн 02 коп.

З урахуванням зазначеного ПАТ КБ "ПриватБанк" просило стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 675 грн 02 коп.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 14 червня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що останній платіж здійснено відповідачем 23 листопада 2012 року і з 24 листопада 2012 року розпочався строк позовної давності, який закінчився 24 листопада 2015 року, а банк звернувся до суду 2 грудня 2015 року, тобто за межами трирічного строку позовної давності, тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про пропущення позивачем строку позовної давності, суд апеляційної інстанції також зазначив про відсутність доказів видачі нової картки, оскільки факт перевипуску картки не свідчить про її видачу.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 9 серпня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за яким відповідач отримав кошти у сумі 1 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36,00 % річних на суму залишку заборгованості. Протягом 2006 - 2015 років кредитний ліміт змінювався, та станом на 19 серпня 2015 року становив 3 100 грн.

Пунктом 9.12 Умов та Правил надання банківських послуг визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий же строк.

Умови кредитного договору ОСОБА_3 не виконував і станом на 31 жовтня 2015 року утворилася заборгованість у сумі 21 675 грн 02 коп., з яких: 3 099 грн 54 коп. - заборгованості за кредитом, 14 186 грн 15 коп. заборгованості за процентами за користування кредитом, 2 881 грн - заборгованість за пенею та комісією, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1008 грн 33 коп. - штраф (процентна складова).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до пп. 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці.

Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України).

Відповідно до умов договору, укладеного 9 серпня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, кінцевий термін виконання кредитного зобов'язання відповідає строку дії картки.

Суди не дослідили картку та не встановили строк її дії.

Установлено, що останній платіж внесено ОСОБА_4 23 листопада 2012 року.

Згідно з умовами договору відповідач повинен був внести черговий місячний платіж до останнього числа місяця. 31 грудня 2012 року відповідачем порушено умови зобов'язання та не внесено черговий місячний платіж за кредитним договором.

Суди, вирішуючи даний спір, вказаних вимог закону та обставин справи не врахували, не звернули увагу на те, що право на позов у ПАТ КБ "ПриватБанк" виникло з 1 січня 2013 року через несплату відповідачем чергового платежу, строк повернення якого настав 31 грудня 2012 року, а до суду з позовом банк звернувся 2 грудня 2015 року, а тому дійшов передчасного висновку про пропущення позивачем строку позовної давності.

За таких обставин, ураховуючи, що судами не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвала апеляційного суду відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 15 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 14 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.