розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 02 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 20 жовтня 2015 року,

05 травня 2015 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 23 травня 2007 року між ним та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, згідно з яким останньому було надано кредитні кошти у розмірі 9 200,00 доларів США зі строком повернення 20 травня 2010 року та на умовах визначених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, 23 травня 2007 року між позивачем та ОСОБА_7 був укладений договір поруки, згідно з яким остання поручилася перед банком солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання зобов'язань ОСОБА_6 за кредитним договором.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 умов кредитного договору, станом на 27 березня 2015 року, утворилась заборгованість, яка складає 12 337,41 доларів США, що за курсом НБУ становить 290 052,59 грн.

Ураховуючи викладене позивач просив стягнути вказану заборгованість в солідарному порядку з боржника та поручителя.

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 02 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 20 жовтня 2015 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 101, 58 доларів США, що за курсом НБУ становить 67 609,85 грн.

В іншій часині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "КБ "ПриватБанк" просить скасувати ухвалені судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягуючи з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 101,58 доларів США, з яких: 994,92 долари США - заборгованість по процентах за користування кредитними коштами та 2 106,66 доларів США - пеня за період з 28 листопада 2012 року по 27 березня 2015 року, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, заборгованість має бути стягнута з боржника.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту, а також процентів за користування кредитними коштами та пені за період до 28 листопада 2012 року, суди попередніх інстанцій виходили із того, що вказана заборгованість була стягнута рішенням Індустріальним судом м. Дніпропетровська від 27 грудня 2012 року, яке набрало законної сили.

Крім того, відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення з ОСОБА_6 неустойки (штраф, пеня), суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що стягнення з відповідача одночасно штрафу та пені за одні й ті ж самі порушення є незаконними, оскільки особа не може бути двічі притягнена до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Що стосується відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу з поручителя ОСОБА_7, то суди попередніх інстанцій виходили із того, що порука припинилася на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя ОСОБА_7

Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками судів виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 23 травня 2007 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ "КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, згідно з яким, останній отримав кредит у розмірі 9 200,00 доларів США під 17 % річних на строк до 20 травня 2010 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, 23 травня 2007 року між ЗАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_7, як поручителем, був укладений договір поруки, згідно з яким ОСОБА_7 зобов'язалася перед банком солідарно відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником ОСОБА_6 зобов'язань за вищевказаним кредитним договором.

Згідно наданого банком розрахунку, у ОСОБА_6, станом на 27 березня 2015 року наявна заборгованість у сумі 12 337,41 доларів США, яка складається з: 3 058,14 доларів США - тіло кредиту; 4 157,46 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 160,77 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 4 363,42 долари США - пеня; 10,63 долари США - штраф (фіксована частина); 586,99 доларів США - штраф (процентна складова).

Крім того, судами установлено, що заочним рішенням Індустріального суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2012 року, яке набрало законної сили, було звернуто стягнення на предмет застави, а саме на належний ОСОБА_6 на праві власності автомобіль Мерседес-Бенц, 1992 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23 травня 2007 року, яка утворилась станом на 28 листопада 2012 року, в сумі 9 101,40 доларів США з яких: 3 058,14 доларів США - тіло кредиту, 3 162,54 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 160,77 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 2 256,76 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань; 31,28 доларів США - штраф (фіксована частина); 431,91 доларів США - штраф (процентна складова).

Вказане рішення на даний час не виконано.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. ч. 1 і 3 ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 7.1 кредитного договору від 23 травня 2007 року передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов'язань за даним договором.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій, на порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України, не звернули уваги на те, що наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет застави, яке не виконано боржником не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання процентів за користування кредитом та штрафних санкцій, передбачених умовами кредитного договору та положеннями ЦК України (435-15) .

Крім того, у судів не було підстав для зменшення розміру заборгованості за кредитним договором, яка виникла станом на 27 березня 2015 року, на розмір кредитної заборгованості, яка була визначена рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 грудня 2012 року, на підставі якого було звернуто стягнення на предмет застави, оскільки у суду немає доказів реалізації заставленого майна, а отже, немає підстав ставити під сумнів розрахунок заборгованості наданий банком.

Також колегія суддів не може погодитися з висновками судів щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені) з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Тобто пеня і штраф є різними видами неустойки як засобу юридичної відповідальності, а не платою за користування грошима, як зазначив суд.

Розділом 6 кредитного договору від 23 травня 2007 року передбачено нарахування пені 0,2 % від суми простроченої заборгованості, та штрафу в розмірі 250,00 грн. та 5 % від суми невиконаного зобов'язання, який застосовується у випадку порушення позичальником будь-якого грошового зобов'язання за договором понад 120 днів.

В порушення ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України, суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули, зокрема на те, що штраф та пеня, відповідно до умов кредитного договору, настають при різних обставинах порушення зобов'язання зі сторони боржника, а відтак є видами відповідальності за різні порушення зобов'язань боржником. У зв'язку з цим висновки суду щодо встановлення умовами кредитного договору від 23 травня 2007 року подвійної відповідальності відповідача за одне і те ж саме порушення зобов'язання, є необґрунтованими.

Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики з ОСОБА_7, як солідарного боржника, з огляду на наступне.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору від 23 травня 2007 року термін повернення кредиту, відсотків і винагороди не пізніше 20 травня 2010 року.

Пунктом 12 договору поруки від 23 травня 2007 року передбачено, що строк в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом п'яти років.

Отже, вирішуючи даний суд попередніх інстанцій вказаних вимог закону не врахували та не звернули увагу на те, що договором поруки визначено строк протягом якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права, у зв'язку з чим дійшли до передчасного висновку що порука припинилась, так як кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя.

Оскільки обставини, пов'язані із перевіркою правильності визначення обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів, судами з`ясовувались неналежним чином, чим порушено норми процесуального права ( ст. ст. 10, 60, 61, 179 ЦПК України) і таке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 02 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 20 жовтня 2015 року скасувати.