головуючого Демяносова М.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном та відшкодування збитків, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11 червня 2015 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 25 листопада 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 12 жовтня 1999 року ВР № 462276 їй на праві власності належить будинок із надвірними спорудами по АДРЕСА_1, а саме: житловий будинок із прибудовою дерев'яний, обкладений цеглою під літ. "А-1, а" та господарські і побутові споруди. 9 лютого 2011 року комунальним підприємством "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Черкаське ООБТІ") на будинок із надвірними будівлями та спорудами видано технічний паспорт, у якому вказано, що всі споруди введено в експлуатацію і на плані показано їх розміщення на земельній ділянці, із вказівкою ширини будинку з надвірними будівлями і спорудами від АДРЕСА_2 20,00 м.

Згідно з рішенням Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 20 квітня 2011 року № 11-9/6 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою ОСОБА_6 щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0.17 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1.

Сусідній будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 належить відповідачу. Раніше між цими будинками з надвірними будівлями та спорудами існував дерев'яний паркан. Власник будинку з надвірними будівлями та спорудами НОМЕР_1 без будь-яких погоджень із власником будинку з надвірними будівлями та спорудами НОМЕР_2 самовільно побудував із порушенням вимог ДБН по самій межі дві будівлі, а саме: будівлі, позначені у технічному паспорті, виданому ОСОБА_7 - сарай літ. "Г" і будинок літ. "В". При цьому парканом стали стіни даних будівель, дані будівлі не були узаконені в установленому порядку і є самочинними. Крім того, відповідач на початку 2013 року зруйнувала залишки старого дерев'яного паркану, самовільно зрізала дерево абрикоси біля її будинку і встановила бетонний паркан прямо під будівлю її житлового будинку, при цьому зруйнувала відмостку.

Вважаючи, що відповідач грубо порушує її право на вільне користування власністю та у добровільному порядку вирішити спірні питання не бажає, позивач просила усунути їй перешкоди у користуванні власним майном - будинком з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_7 шляхом зобов'язання ОСОБА_7 демонтувати залізобетонний паркан між будинками з надвірними будівлями та спорудами НОМЕР_2 і НОМЕР_1 по АДРЕСА_2, як встановлений самовільно, стягнути з відповідача матеріальні збитки, завдані руйнуванням відмостки біля будинку, в сумі 1 886 грн 40 коп., моральну шкоду в сумі 2 000 грн та судові витрати.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 11 червня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_7 демонтувати частину залізобетонного паркану, що знаходиться на відстані менше 1 м від найбільш виступаючої частини будинку, за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6

У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 25 листопада 2015 року рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11 червня 2015 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11 червня 2015 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 25 листопада 2015 року скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, а справу направити на новий розгляд в іншому складі суду до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідає зазначеним нормам процесуального права.

Судами встановлено, що згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 жовтня 1999 року ВР № 462276 позивачу на праві приватної власності належить домоволодіння по АДРЕСА_1

Згідно з копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 03 жовтня 2007 року № 11249469, сусіднє домоволодіння НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 належить відповідачу.

Відповідно до копії протоколу погоджувальної комісії Білозірської сільської ради по розгляду звернення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 30 квітня 2013 року встановлено, що ОСОБА_7 встановила паркан з порушенням межових знаків між земельними ділянками та без відома ОСОБА_6 При встановленні якого в домоволодінні ОСОБА_6 було порушено відмостку біля будинку.

Згідно з копіями протоколів погоджувальної комісії Білозірської сільської ради по розгляду звернення ОСОБА_6 від 23 вересня 2013 року та розгляду повторного звернення ОСОБА_6 від 02 серпня 2013 року встановлено, що між даними господарствами встановлено бетонну огорожу громадянкою ОСОБА_7 Розбіжність між старими межовими знаками та існуючою встановленою бетонною огорожею становить 0,28 м. При встановленні бетонної огорожі старі межові знаки між господарствами були знищені, що не дає можливості встановити попередні межові знаки, тобто огорожа встановлена з порушенням.

Погоджувальною комісією встановлено факт руйнування відмостки біля будинку ОСОБА_6, проте згідно з копії Генерального плану (схеми) присадибної ділянки ОСОБА_7 від 17 березня 1959 року, межа між спірними земельними ділянками сторін проходить на певній віддалі від приміщень, що належать ОСОБА_7, а не по стіні сараю.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, зокрема, що фактично сторонами оспорюються межі землекористуваня суміжних земельних ділянок і що будь-яка проектно-технічна документація з даного питання у справі відсутня, як відсутні докази щодо права власності сторін на земельні ділянки, на яких розташовані їх будинки з господарськими спорудами, оскільки зазначені земельні ділянки знаходяться у власності Білозірської сільської ради, яка не була залучена до участі у справі в якості сторони.

Разом з тим не може залишатися в силі і рішення суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд має сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, сприяти здійсненню особам, які беруть участь у справі, в реалізації їхніх прав. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційної гарантією (ст. 129 Конституції України).

За змістом положень ст. ст. 143, 144 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі і експертиза призначається ухвалою суду.

Таким чином, питання про розміщення спірного бетонного паркану саме на ділянці позивача потребувало призначення судової експертизи, що сприяло б всебічному і повному з'ясуванню дійсних обставин справи та ухваленню справедливого рішення з дотриманням норм чинного законодавства.

За таких обставин, оскаржувані рішення судів, які не відповідають вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України (1618-15) не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 11 червня 2015 року, рішення апеляційного суду Черкаської області від 25 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.