розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору дарування удаваним та визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 05 квітня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з даним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що у період з 02 жовтня 2003 року по 07 травня 2015 року перебувала в шлюбі з ОСОБА_6

27 травня 2008 року її колишній чоловік ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_5 договір дарування земельної ділянки площею 0,10 га по АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за яким як обдарований набув у власність вказану ділянку.

Проте фактично це майно ОСОБА_6 придбав у ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу під час шлюбу з нею за їхні спільні кошти - за ціною 18 000 дол. США, з метою нібито зменшення витрат при нотаріальному оформленні.

ОСОБА_5 є чужою, сторонньою людиною і не мала наміру безоплатно передавати ділянку ОСОБА_6 Тому позивач вважає цей договір дарування удаваним, вчиненим для приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу. Так як договір укладений в період шлюбу з відповідачем, протягом шлюбу вони спільно використовували земельну ділянку за призначенням, здійснюючи будівництво будинку, тобто, а її право порушується з часу розірвання шлюбу, то вважала, що позовна давність не сплила.

У зв'язку з цим позивач просила визнати договір дарування земельної ділянки від 27 травня 2008 року удаваним та застосувати до нього правила, що регулюють договір купівлі-продажу; визнати земельну ділянку спільною сумісною власністю подружжя та розділити спільне майно подружжя, визнавши за нею право власності на 1/2 частини земельної ділянки.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 лютого 2016 року в позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 05 квітня 2016 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов задоволено.

Визнано удаваним договір дарування земельної ділянки площею 0,10 га цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована у АДРЕСА_1, укладений 27 травня 2008 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6.

Визнано земельну ділянку площею 0,10 га цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована у АДРЕСА_1, і належить ОСОБА_6 згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 20 жовтня 2008 року, спільною сумісною власністю подружжя.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_4, ОСОБА_6 право власності за кожним на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,10 га цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована у АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що при укладенні удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі, а також з факту передачі 18 тис. доларів США ОСОБА_6 власниці земельної ділянки після укладення договору дарування й визнання цього факту продавцем; визнання ОСОБА_5 факту укладення договору купівлі-продажу й відсутності у неї волі на укладення договору дарування земельної ділянки, а також суперечливий зміст договору дарування. Крім того, враховано, що відповідачі між собою не є родичами чи близькими людьми, що доводить реальність вчинення договору купівлі-продажу земельної ділянки, а не її дарування.

Оскільки на відміну від договору купівлі-продажу, договір дарування є безоплатним, за встановлення вищенаведених фактів апеляційний суд дійшов висновку, що слід визнати, що сторонами вчинено саме договір купівлі-продажу земельної ділянки, відтак спір підлягає вирішенню із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, що викладена в постанові від 14 листопада 2012 року, справа № 6-133цс12.

Земельна ділянка придбана у період шлюбу за договором купівлі-продажу, тому існують підстави для визнання її спільною власністю подружжя та визнання права власності на Ѕ частини земельної ділянки за кожним із подружжя.

Доводи касаційної скарги щодо пропуску строку позовної давності не знайшли свого підтвердження, оскільки з моменту укладення відповідачами оспорюваного договору позивач була обізнана, що фактично земельну ділянку придбано за договором купівлі-продажу. Протягом шлюбу позивач та ОСОБА_6, як подружжя спільно використовували земельну ділянку за призначенням, здійснюючи будівництво будинку, а право позивача порушене лише після розірвання шлюбу (з 07 травня 2015 року), з цієї дати і починається перебіг позовної давності, відтак позов заявлено в межах строку позовної давності.

Також не знайшли свого підтвердження доводи щодо відсутності доказів передачі грошових коштів за договором, оскільки відповідач ОСОБА_5 ствердила, що не має жодних родинних чи близьких стосунків з ОСОБА_6, останній є чужою, сторонньою особою. Вона як власник земельної ділянки в с. Олешин мала намір її продати з метою придбання квартири дітям. ОСОБА_6 запропонував придбати в неї вказану земельну ділянку та вони домовилися про ціну продажу ділянки - 18 000 доларів США.

З ініціативи ОСОБА_6 з метою зменшення витрат на нотаріальне посвідчення угоди, купівля-продаж була оформлена 27 травня 2008 року договором дарування. Кошти за придбану земельну ділянку ОСОБА_6 сплатив їй після укладення договору дарування в сумі 18 000 доларів США.

Оспорюваний договір дарування від 27 травня 2008 року містить п. 12, яким передбачено, що цей договір і документ про сплату вартості земельної ділянки є підставою для видачі новому власнику державного акта про право приватної власності на землю. Наведене ставить під сумнів безоплатний характер договору.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ