Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Ситнік О.М., розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_5 про визнання договору на відпуск теплової енергії для потреб опалення недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з даним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2015 року з його матері ОСОБА_5, як з фізичної особи-підприємця, було стягнуто на корить Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради (далі - КП "Теплоенерго" ДМР) заборгованість за договором від 01 квітня 2009 року № 393 на відпуск теплової енергії для опалення полупідвального нежитлового приміщення АДРЕСА_1.

Позивач, який є власником зазначеного приміщення на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 29 серпня 2001 року, будь-яких повноважень матері на укладання договору не надавав, про існування цього договору йому стало відомо на початку жовтня 2015 року.

Вважаючи, що укладанням спірного договору на відпуск теплової енергії для опалення приміщень, які потрібно обігрівати, не з власником, а із сторонньою особою, відповідачі, сторони цього договору, порушили його права власника, позивач просив суд визнати недійсним з моменту укладення договір від 01 квітня 2009 року № 393 на відпуск теплової енергії для опалення вищевказаного полупідвального приміщення, укладений між КП "Теплоенерго" ДМР ради та ОСОБА_5

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сторонами за спірним договором є відповідачі у справі, позивачем не надано жодного належного доказу того, що його права власника порушені, невизнані або оспорені відповідачами, а також, що спірний договір позбавляє чи обмежує його у здійсненні права власності або чинить перешкоди у здійсненні ним права користування чи розпорядження цим майном.

Доводи касаційної скарги щодо укладення договору з грубим порушення прав позивача, як власника приміщення, завищення вартості обігріву приміщення, що призвело до утворення заборгованості та неможливості розпоряджатися майном не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими у справі обставинами.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 01 квітня 2009 року між КП "Теплоенерго" ДМР та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 було укладено договір № 393 на відпуск теплової енергії для потреб опалення по об'єкту: АДРЕСА_1.

Вказане нежиле приміщення належить на праві власності ОСОБА_6 згідно з договором дарування від 29 серпня 2001 року

За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За змістом ст.ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

З наведених норм випливає, що до суду з позовом про визнання договору недійсним вправі звернутись не будь яка заінтересована особа, а лише та особа, особисті немайнові або майнові права та інтереси якої порушуються оспорюваним правочином.

Крім того, визнання правочину недійсним повинно бути саме тим способом захисту прав та інтересів, застосування якого призведе до захисту порушених прав та інтересів особи, яка не є стороною оспорюваного правочину.

Як убачається з матеріалів справи, боржником за відпущену теплову енергію є ОСОБА_5, а отже, права позивача, як власника приміщення, не порушуються.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2016 року залишити без змін.