розглянувши в судовому засіданні справуза позовом прокурора Маньківського району Черкаської області в інтересах держави до Головного управління Держземагентства у Черкаській області, ОСОБА_3, реєстраційної служби Маньківського районного управління юстиції в Черкаській області, третя особа - фермерське господарство "Ювалон", про визнання наказів недійсними, визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою заступника прокурора Черкаської області на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 24 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 травня 2016 року,

У липні 2015 року прокурор Маньківського району Черкаської області в інтересах держави звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що на адресу прокуратури надійшло колективне звернення жителів с. Добра Маньківського району Черкаської області щодо незаконного виділення ОСОБА_3 земельної ділянки у межах Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області.

Зазначав про те, що наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 5 липня 2013 року на підставі заяви ОСОБА_3 йому надано дозвіл на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 49,3720 га сільськогосподарського призначення: рілля та пасовище, в оренду для ведення фермерського господарства, що розташована у межах Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області. 29 липня 2013 року наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області затверджено розроблений на замовлення ОСОБА_3, проект землеустрою та згідно з договором оренди землі від 29 липня 2013 року вказана земельна ділянка площею 46,2848 га - рілля, земельна ділянка площею 3,0872 га - пасовища, із земель державного запасу передана ОСОБА_3 в оренду.

Прокурор вважав, що при прийнятті Головним управлінням Держземагентства у Черкаській області вищевказаних наказів було допущено порушення вимог діючого законодавства, тому просив суд: визнати недійсними накази Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 5 липня 2013 року та від 29 липня 2013 року; визнати недійсним договір оренди землі від 29 липня 2013 року; зобов'язати ОСОБА_3 повернути державі в особі Головного управління Держземагентства у Черкаській області земельну ділянку площею 49,3720 га; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 серпня 2013 року.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 24 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 17 травня 2016 року, у задоволенні позову прокурора Маньківського району Черкаської області відмовлено.

У касаційній скарзі заступник прокурора Черкаської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову прокурора, суд першої інстанції, звисновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірні земельні ділянки віднесені до земель державної власності сільськогосподарського призначення, надані в оренду з дотриманням вимог земельного законодавства, повноважною особою й на підставі належної землевпорядної документації, використовуються за плату за призначенням на підставі строкового двостороннього оплатного договору, цільове призначення ділянок не змінено, їх межі визначені в натурі та земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери.

Проте повністюпогодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області від 5 липня 2013 року на підставі заяви ОСОБА_3 йому надано дозвіл на розробку землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 49,3720 га сільськогосподарського призначення: рілля та пасовище, в оренду для ведення фермерського господарства, що розташована у межах Добрянської сільської ради Маньківського району Черкаської області.

29 липня 2013 року наказом Головного управління Держземагентства у Черкаській області затверджено розроблений на замовлення ОСОБА_3, проект землеустрою.

Згідно з договором оренди землі від 29 липня 2013 року вказана земельна ділянка площею 46,2848 га - рілля, земельна ділянка площею 3,0872 га - пасовища, передана ОСОБА_3 в оренду.

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України (2768-14) , Законом України "Про фермерське господарство" (973-15) та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України (2768-14) - загальним.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст. 8 цього Закону).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України "Про фермерське господарство" (973-15) .

Так, згідно з абз. 1, 2 ч. 1 ст. 7 цього Закону для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Отже, спеціальний Закон України "Про фермерське господарство" (973-15) визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених ст. 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

При вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального по відношенню до ст. 123 ЗК України (2768-14) .

Таким чином, за змістом ст. ст. 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених ч. 1ст. 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року № 6-2902цс15, від 11 травня 2016 року № 6-2903цс15, від 18 травня 2016 року № 6-248цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Вказані положення закону та обов'язкові до застосування правові позиції Верховного Суду України судами не враховані.

Таким чином, суди у порушенняст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК зазначені вище вимоги закону не врахували, не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, і дійшли передчасного висновку про відмову в позові.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області задовольнити частково.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 24 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.