Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Закропивного О.В., Журавель В.І., Хопти С.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до приватного акціонерного товариства "Лізинг ІТ" про припинення правовідносин за договором лізингу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2016 року,

У вересні 2014 року позивач звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 13 липня 2012 року на адресу його місця проживання надійшов лист від відповідача із рахунком зі сплати платежів за отримане обладнання за програмою LeasеIT Іnvite, в якому зазначено, що він є нібито клієнтом приватного акціонерного товариства "Лізинг ІТ" (далі - ПАТ "Лізинг ІТ") і зобов'язаний платити за нібито отриманий мобільний телефон та обладнання до нього на суму у розмірі 6 480 грн кількома платежами, черговий платіж з яких він повинен сплатити у розмірі 720 грн у строк до 20-го числа поточного місяця. Посилаючись на те, що він не укладав з відповідачем договір лізингу, телефон та обладнання до нього не отримував, а лише отримав від відповідача інформацію про програму лізингу та умови оплати, позивач просив визнати припиненим договір лізингу від 5 червня 2012 року № 120268701, укладений між ним та відповідачем та визнати правовідносини, що виникли за цим договором, припиненими.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4просить скасувати рішення суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли правильного висновку, з урахуванням положень ст. ст. 615, 638 ЦК України, про відмову у задоволенні позову.

Правильним є висновок судів про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених вимог, ОСОБА_4 не спростовано надані відповідачем докази щодо отримання ним обладнання в системі LeasеIT Іnvite відповідно до умов договору лізингу від 5 червня 2012 року № 120268701, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 5 червня 2012 року № 120268701, який є додатком до договору про отримання обладнання в системі LeasеIT Іnvite.

Крім того, судами правильно встановлено, що ОСОБА_4, зазначаючи про те, що договір лізингу від 5 червня 2012 року № 120268701, укладений між ним та відповідачем припинений з підстав неотримання ним предмета лізингу, позивач будь-яких належних доказів, які б підлягали оцінці відповідно до ст. 212 ЦПК України, на спростування акту приймання-передачі майна (Телефон мобільний Apple iPhone серійний номер НОМЕР_1) від 5 червня 2012 року № 120268701, який є додатком до договору про отримання обладнання в системі LeasеIT Іnvite, не надав та дійсність самого договору лізингу не оспорював.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.