розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_16, ОСОБА_5 про встановлення факту окремого проживання та визнання майна спадковим, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_16, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання права власності на Ѕ частку спільного сумісного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_16 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки в частині покупця, визнання недійсним державного акта на право власності на землю і визнання права власності на майно за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 травня 2015 року і рішення апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2015 року та за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2015 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_16, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила встановити факт окремого проживання та припинення шлюбних відносин і ведення спільного господарства між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 з січня 2007 року; визнати спадковим майном ОСОБА_8 майно, набуте ним під час окремого проживання з ОСОБА_4, а саме садовий будинок АДРЕСА_1 та садовий будинок АДРЕСА_2.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначала, що в період з 25 липня 1993 року по 21 серпня 2014 року ОСОБА_8 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, але з 2007 року ОСОБА_8 почав проживати з нею однією сім'єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_7, а 9 вересня 2014 року вони зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер.

Після ОСОБА_8 відкрилась спадщина на належне йому майно, а саме на садовий будинок АДРЕСА_1 та садовий будинок АДРЕСА_2.

Спадкоємцями після ОСОБА_8 є: його мати - ОСОБА_5, вона як його дружина та два сини - ОСОБА_16 та ОСОБА_7

Оскільки спірне майно набуте ОСОБА_8 в період спільного проживання з нею та не входить до складу спільного сумісного майна, набутого подружжям ОСОБА_8 та ОСОБА_4, просила задовольнити позов.

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулась із зустрічним позовом, у якому просила визнати за нею право власності на Ѕ частку спільного сумісного майна подружжя, набутого в період шлюбу, а саме на Ѕ частку земельної ділянки та Ѕ частку садового будинку АДРЕСА_1 і на Ѕ частку садового будинку АДРЕСА_2.

Зазначала, за час шлюбу з 25 липня 1993 року по 21 серпня 2014 року подружжя набуло право власності на вказані земельні ділянки та садові будинки, тому вона має право на Ѕ частку цього майна.

У лютому 2015 року ОСОБА_5 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_16, у якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0434 га по АДРЕСА_1, що розташований на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, укладений 29 жовтня 2001 року між ОСОБА_6 та її сином ОСОБА_8, в частині покупця, перевівши на неї права і обов'язки покупця за вказаним договором; просила визнати недійсним державний акт на право власності на вказану земельну ділянку та визнати за нею право власності на спірну земельну ділянку.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 13 травня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Встановлено факт окремого проживання та припинення шлюбних відносин і ведення спільного господарства ОСОБА_8 та ОСОБА_4 з січня 2007 року.

Визнано спадковим майно, набуте ОСОБА_8 за час окремого проживання з ОСОБА_4, а саме садовий будинок АДРЕСА_1 та садовий будинок АДРЕСА_2.

Стягнено з ОСОБА_4, ОСОБА_16, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати по 81,20 грн солідарно з кожного.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частку земельної ділянки по АДРЕСА_2.

У іншій частині позову відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_3 і ОСОБА_16 на користь ОСОБА_4 понесені нею судові витрати по 304,50 грн солідарно з кожного.

Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.

Визнано недійсним в частині покупця договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0434 га по АДРЕСА_1, розташованої на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, укладений 29 жовтня 2001 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8, з переведенням прав та обов'язків покупця на ОСОБА_5

Визнано недійсним державний акт на право власності на землю, виданий Скнилівською сільською радою 5 листопада 2001 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за номером 2311.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на зазначену земельну ділянку.

Стягнено з ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_16 на користь ОСОБА_5 понесені судові витрати по 60,90 грн солідарно з кожного.

У іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2015 року, ухваленим за наслідками розгляду апеляційних скарг ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_9, рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 травня 2015 року в частині часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 і стягнення судового збору у цій частині скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_4 у позові відмовлено.

Рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_5 та стягнення судового збору скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким у позові ОСОБА_5 відмовлено.

Виключено з четвертого абзацу резолютивної частини рішення вказівку про солідарне стягнення судового збору.

Стягненно з ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_16 по 81,20 грн з кожного судового збіру у дохід держави.

Стягнено з ОСОБА_5 487,20 грн судового збору у дохід держави.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ОСОБА_5 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні її зустрічного позову та залишити у цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_5 - відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки в частині з переведенням на неї прав і обов'язків покупця за оспорюваним договором, суд першої інстанції виходив із доведеності заявлених позовних вимог та фактичного укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_5 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд виходив з недоведеності позову, в тому числі, щодо існування домовленостей про придбання для ОСОБА_5 її сином ОСОБА_8 спірної земельної ділянки і передачі нею продавцю грошових коштів у сумі вартості спірної земельної ділянки.

Такі висновки апеляційного суду є правильними.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 29 жовтня 2001 року ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Моїсєєвою О.Я., продав ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,0434 га по АДРЕСА_1. Зі змісту договору суд апеляційної інстанції встановив, що кошти, які передавав ОСОБА_8, продавець отримав до підписання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК Української РСР, який діяв на час вчинення цього правочину, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Закон прямо не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Будь-яких письмових доказів щодо існування домовленості про придбання ОСОБА_5 земельної ділянки та передачі нею грошей на її придбання немає. Всупереч положенням, зокрема, ст. 46 ЦК Української РСР, для підтвердження цих фактів районний суд узяв до уваги лише показання свідків.

Суд апеляційної інстанції дав правильну оцінку доказам, наданим ОСОБА_5, і встановив, що її доводи спростовуються і діями покупця, який на придбаній земельній ділянці побудував садовий будинок, оформивши на нього право власності. Пленум Верховного Суду України у п. 16 постанови від 28 квітня 1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) роз'яснив, що при вирішенні питання про визнання угоди недійсною суду необхідно, зокрема, враховувати, що ціна та інші істотні умови угоди, укладеної в простій письмовій чи нотаріальній формі, не можуть бути встановленими на підставі показань свідків, крім випадків кримінально карних діянь.

За таких обставин колегія суддів погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції у цій частині і відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_5, які наведених висновків не спростовують.

Вирішуючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з доведеності факту окремого проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_4 з 2007 року і вважав все майно, набуте ОСОБА_8 у цей період, спадковим. Крім того, суди виходили з відсутності доказів участі ОСОБА_4 у набутті цього майна спільною працею або коштами.

Але повністю з такими висновками погодитись не можна.

Судами встановлено, в період з 25 липня 1993 року по 21 серпня 2014 року ОСОБА_8 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_16

24 липня 1997 року на підставі рішення Скнилівської сільської ради народних депутатів від 8 лютого 1996 року № 14 ОСОБА_8 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0444 га на території Скнилівської сільської ради, про що в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1249 зроблено відповідний запис.

З копії довідки садівничого кооперативу "Поляна" від 4 листопада 2014 року і довідки садівничого товариства "Автобусобудівник-2" від 5 листопада 2014 року суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_8 був їх членом і на відповідних земельних ділянках побудував будинки, що здані в експлуатацію в 2008 році, права власності на які зареєстровані 16 червня 2011 року та 15 червня 2011 року відповідно.

Судами також встановлено, що батьками ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_8 та ОСОБА_3, яка після одруження з ОСОБА_8 9 вересня 2014 року змінила прізвище на ОСОБА_3.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 помер, що стало підставою для відкриття спадщини.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 у частині встановлення факту окремого проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_4, починаючи з 2007 року, суди не врахували, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 21 серпня 2014 року такі обставини не встановлено і за заявою чи позовом одного з подружжя рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання не ухвалювалося.

Відповідно до ст. 256 ЦПК України та роз'яснень, викладених у п.п. 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" від 31 березня 1995 року № 5 (v0005700-95) , справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть бути порушені в суді за заявами як безпосередньо заінтересованих у цьому осіб, так і інших громадян та організацій, коли за законом вони вправі звернутися до суду в інтересах інших осіб, а також за заявою прокурора.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права.

Вирішуючи справу в частині позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на зазначене уваги не звернув, невірно визначив характер спірних правовідносин та норму права, які підлягала застосуванню до цих правовідносин, не звернув уваги на те, що з позовом про встановлення юридичного факту може звернутися особа, яка безпосередньо заінтересована у цьому, та особа, яка наділена повноваженнями представляти інтереси іншої особи. Залишили суди поза увагою і ту обставину, що ОСОБА_3 просила встановити факт окремого проживання відносно третіх осіб - подружжя, один з яких помер, не перевіривши, чи мала вона право фактично представляти його інтереси у цих правовідносинах, чи є обраний нею спосіб захисту прав та законних інтересів правильним та належним, не з'ясував, яке саме право чи інтереси ОСОБА_3 порушено та за захистом якого права вона звернулася до суду, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Отже, можливість встановлення за позовом ОСОБА_3 факта окремого проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_4 судами достатньо не обґрунтовано і не враховано, що вона учасником таких правовідносин не є.

Так як обґрунтування позовів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 виходить з правового режиму майна, право власності на яке на час смерті ОСОБА_8 зареєстровано на нього, суди мали визначити обсяг цього майна, час, підстави і джерела набуття та його правовий режим.

Проте суди попередніх інстанцій обмежилися встановленням факту членства ОСОБА_8 у садівничому кооперативі "Поляна" та садівничому товаристві "Автобусобудівник-2", не встановивши підстави набуття членства, і оформленням у 2011 році відповідних свідоцтв на ім'я ОСОБА_8

При цьому, встановивши факт побудови садових будинків у 1991 році, суди дійшли суперечливих висновків про набуття ОСОБА_8 цього нерухомого майна після 2007 року.

Наведене свідчить про ухвалення судових рішень у частині вирішення позову ОСОБА_3 і зустрічного позову ОСОБА_4 з порушенням норм процесуального права і з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Оскільки позов ОСОБА_3 про встановлення факту окремого проживання і визнання майна спадковим та зустрічний ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ частки земельних ділянок та Ѕ частки садових будинків є взаємопов'язаними, їх предмет стосується одного й того ж нерухомого майна, прийнявши до уваги порушення судами попередніх інстанцій норми матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, ухвалені судами рішення підлягають скасуванню в цій частині з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Підставою для скасування рішення суду першої інстанції у частині зустрічного позову ОСОБА_4 апеляційний суд вказав вирішення рішенням питання про права особи, яка не брала участі у справі, що є правильним.

Так, апеляційним судом встановлено, що 4 червня 2009 року ОСОБА_8, за нотаріально посвідченою згодою дружини ОСОБА_4, уклав договір дарування ОСОБА_12 земельної ділянки площею 0,044 га, яка розташовано на території АДРЕСА_2.

Але, враховуючи висновок про скасування рішення апеляційного суду в частині вирішення позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, рішення у цій частині також підлягає скасуванню з направленням на новий розгляд до суду першої інстанції, так як позови пов'язані, надавши суду першої інстанції процесуальну можливість визначити суб'єктний склад сторін, встановити характер правовідносин, які виникли, та залежно від установленого вирішити справу.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій у частині вирішення позову ОСОБА_3 і в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 підлягають скасуванню з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а рішення апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_5 є законним та обґрунтованим, підстав для скасування якого у цій частині не встановлено.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 13 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 14 грудня 2015 року в частині вирішення позову ОСОБА_3 про встановлення факту окремого проживання та визнання майна спадковим та в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ частку спільного майна подружжя скасувати, справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.