головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ситнік О.М., Ступак О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства "Енергобанк" про стягнення суми боргу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Енергобанк" на заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 31 серпня 2015 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 3 лютого 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 серпня 2013 року між нею та публічним акціонерним товариством "Енергобанк" (далі - ПАТ "Енергобанк") було укладено договір № 092274 про строковий банківській вклад зі щомісячною виплатою відсотків, за умовами якого сума вкладу складає 200 000 грн зі строком розміщення 366 днів, тобто з 20 серпня 2013 року по 20 серпня 2014 року, зі сплатою 19,5 % відсотків річних.

Згідно з квитанцією від 20 серпня 2013 року № 2635122 вона внесла в касу банку кошти у розмірі 200 000 грн.

23 березня 2015 року вона звернулася до банку з вимогою про розірвання вищезазначеного договору та повернення коштів, однак відповіді вона не отримала, як і не отримала суми вкладу.

У зв'язку з цим ОСОБА_5 просила стягнути з ПАТ "Енергобанк" суму вкладу у розмірі 200 000 грн, відсотків у розмірі 59 942 грн 46 коп. та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Заочним рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 31 серпня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково, стягнуто на її користь з ПАТ "Енергобанк" 200 000 грн - суму вкладу та 59 942 грн 46 коп. - відсотків. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 3 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ПАТ "Енергобанк" на користь ОСОБА_5 відсотків змінено, зменшено їх розмір до 54 600 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ПАТ "Енергобанк" просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Указані вимоги апеляційним судом не дотримано.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що 20 серпня 2013 року між ОСОБА_5 та ПАТ "Енергобанк" було укладено договір № 092274 про строковий банківській вклад з щомісячною виплатою відсотків, за умовами якого сума вкладу складає 200 000 грн зі строком розміщення 366 днів, тобто з 20 серпня 2013 року по 20 серпня 2014 року, зі сплатою 19,5 % відсотків річних (а. с. 4).

Згідно з квитанцією від 20 серпня 2013 року № 2635122 позивач внесла в касу банку кошти у розмірі 200 000 грн (а. с. 5).

23 березня 2015 року ОСОБА_5 звернулася до відділення ПАТ "Енергобанк" у м. Слов'янську з вимогою про розірвання вищезазначеного договору та повернення коштів (а. с. 6), однак сума вкладу та нараховані відсотки позивачу повернуті не були.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ "Енергобанк" зобов'язаний повернути ОСОБА_5внесену нею суму вкладу та нараховані відсотки.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу, однак не погодився з періодом нарахованих відсотків, а тому у цій частині рішення суду змінив.

Однак ухвалюючи таке судове рішення, суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 213, 214, 303, 316 ЦПК України неповно з'ясував усі обставини у справі та залишив поза увагою правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15, відповідно до якої згідно з п. 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного вище Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з п. п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Суд ці положення Закону (4452-17) не врахував, не звернув уваги на те, що з 13 лютого 2015 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ "Енергобанк" з ринку. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (31 серпня 2015 року) у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) .

Отже, оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені апеляційним судом, то рішення цього суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ