розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до комунального підприємства "Запоріжринок", третя особа - ОСОБА_4, про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2016 року,

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 10 травня 2005 року він працював на посаді директора центрального ринку комунального підприємства "Запоріжринок" (далі - КП "Запоріжринок"). 17 грудня 2015 року він звернувся за медичною допомогою до комунального закладу "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 9" (далі - КЗ "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 9"), де йому був виписаний листок непрацездатності та встановлений режим амбулаторного лікування з відміткою у лікарняному "приступити до роботи 18 грудня 2015 року".

Позивач указував про те, що 18 грудня 2015 року він був госпіталізований до стаціонарного терапевтичного відділення комунального закладу "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9"(далі - КЗ "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9"), де з 18 грудня 2015 року по 31 грудня 2015 року включно перебував на лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності з відміткою "приступити до роботи з 1 січня 2016 року". Згідно з листком непрацездатності від 2 січня 2016 року він був госпіталізований у хірургічне відділення, де проходив стаціонарний курс лікування з 2 січня 2016 року по 22 січня 2016 року. Відповідно до листка непрацездатності від 2 лютого 2016 року він був госпіталізований до відділення державного закладу "Відділкова клінічна лікарня станції Запоріжжя-2 державного підприємства "Придніпровська залізниця" (далі - ДЗ "Відділкова клінічна лікарня станції Запоріжжя-2 державного підприємства "Придніпровська залізниця"), де проходив курс лікування з 2 лютого 2016 року по 15 лютого 2016 року. З 16 лютого 2016 року по 19 лютого 2016 року він знаходився на амбулаторному лікуванні у комунальному закладі "Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5" (далі - КЗ "Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5"), що підтверджується листком непрацездатності з відміткою "приступити до роботи з 22 лютого 2016 року". Про перебування на лікарняних він повідомляв відповідача, а саме поштою направляв йому лікарняні листки.

Зазначав про те, що 22 лютого 2016 року було понеділком, який відповідно до внутрішнього трудового розпорядку КП "Запоріжринок" є офіційним вихідним днем, унаслідок чого він прибув на роботу 23 лютого 2016 року та дізнався про своє звільнення наказом КП "Запоріжринок" від 17 грудня 2015 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. 7 червня 2016 року наказом КП "Запоріжринок" внесено зміни у наказ КП "Запоріжринок" від 17 грудня 2015 року, а саме звільнено його з роботи з 1 січня 2016 року. 15 червня 2016 року наказом КП "Запоріжринок" внесено зміни у наказ КП "Запоріжринок" від 7 червня 2016 року, звільнено його з роботи з 23 лютого 2016 року.

Вважав зазначений вище наказ та його звільнення незаконними, оскільки систематичного невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правил внутрішнього трудового розпорядку, він не допускав, підстави та причини звільнення з роботи йому не відомі. Відповідач з наказом про звільнення його не ознайомив, не провів нарахування та виплату всіх належних йому сум та трудову книжку не видав, у зв'язку з чим він написав заяву про видачу копії наказу про його звільнення та трудової книжки.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3. просив суд поновити строк звернення до суду, який він пропустив з поважних причин, визнати його звільнення з роботи незаконним та поновити його на посаді директора КП "Запоріжринок"; зобов'язати відповідача скасувати запис у трудовій книжці щодо звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 17 грудня 2015 року до дня поновлення на роботі у розмірі 30 788 грн 19 коп.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 серпня 2016 року, позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Залишаючи позов ОСОБА_3 без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем порушено правила внутрішнього трудового розпорядку та без поважних причин не виконувалися трудові обов'язки після застосування до нього дисциплінарного стягнення, а, отже, його правильно звільнено на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що позивача звільнено на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України законно, накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності ним не оскаржені і строк для їх оскарження уже сплив. Крім того, суд зазначив, що доказів про знаходження на лікарняному по 26 лютого 2016 року позивач суду першої інстанції не надав.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що з 10 травня 2005 року ОСОБА_3 працював на посаді директора КП "Запоріжринок".

17 грудня 2015 року ОСОБА_3 звернувся за медичною допомогою до КЗ "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 9", де йому був виписаний листок непрацездатності та встановлений режим амбулаторного лікування з відміткою у лікарняному "приступити до роботи 18 грудня 2015 року".

17 грудня 2015 року наказом КП "Запоріжринок" ОСОБА_3 звільнено з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором і правил внутрішнього трудового розпорядку.

18 грудня 2015 року ОСОБА_3 був госпіталізований до стаціонарного терапевтичного відділення КЗ "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9", де з 18 грудня 2015 року по 31 грудня 2015 року включно перебував на лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності з відміткою "приступити до роботи з 1 січня 2016 року".

Згідно з листком непрацездатності від 2 січня 2016 року ОСОБА_3 був госпіталізований у хірургічне відділення КЗ "Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9", де проходив стаціонарний курс лікування з 2 січня 2016 року по 22 січня 2016 року.

Відповідно до листка непрацездатності від 2 лютого 2016 року ОСОБА_3 був госпіталізований до відділення ДЗ "Відділкова клінічна лікарня станції Запоріжжя-2 державного підприємства "Придніпровська залізниця" де проходив курс лікування з 2 лютого 2016 року по 15 лютого 2016 року.

З 16 лютого 2016 року по 19 лютого 2016 року ОСОБА_3 знаходився на амбулаторному лікуванні у КЗ "Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5", що підтверджується листком непрацездатності з відміткою "приступити до роботи з 22 лютого 2016 року".

7 червня 2016 року наказом КП "Запоріжринок" внесено зміни у наказ КП "Запоріжринок" від 17 грудня 2015 року, а саме ОСОБА_3 звільнено з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 1 січня 2016 року.

15 червня 2016 року наказом КП "Запоріжринок" внесено зміни у наказ КП "Запоріжринок" від 7 червня 2016 року, а саме ОСОБА_3 звільнено з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 23 лютого 2016 року.

Згідно з ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

З 23 лютого 2016 року по 26 лютого 2016 року ОСОБА_3 знаходився на лікуванні у КЗ "Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5", що підтверджується листком непрацездатності з відміткою "приступити до роботи з 1 березня 2016 року" (а.с. 134).

У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) судам роз'яснено, що за правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст. 40 КЗпП України) стосуються як передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Судом установлено, що з 23 лютого 2016 року по 26 лютого 2016 року позивач перебував на лікуванні у КЗ "Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5", що підтверджується листком непрацездатності (а.с. 134). Проте наказом КП "Запоріжринок" від 15 червня 2016 року внесено зміни у наказ КП "Запоріжринок" від 7 червня 2016 року та звільнено ОСОБА_3 з роботи на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 23 лютого 2016 року.

Крім того, невірним є висновок апеляційного суду про те, що оскільки позивач не оскаржував в установлений трудовим законодавством строк накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності, що увійшли до системи порушень, які стали підставою для звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, то це є підставою стверджувати, що позивач позовних вимог не довів.

Проте у силу п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України зазначені вище накази підлягають перевірці та дослідженню на предмет відповідності закону незалежно від їх окремого оскарження в судовому порядку, оскільки ОСОБА_3 оскаржив до суду саме звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, яке й передбачає врахування системи наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, їх дослідження та правову оцінку на відповідність трудовому законодавству.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону, вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України, дійшов передчасного висновку про залишення позову ОСОБА_3 без задоволення та належним чином не дослідив, чи законне звільнення позивача з роботи у період його тимчасової непрацездатності, чи відповідають такі дії підприємства зазначеним вище вимогам трудового законодавства.

За таких обставин, коли фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.