розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до прокуратури Полтавської області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 14 липня 2016 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи тим, що 1 вересня 2009 року він був затриманий на підставах, передбачених ст. ст. 106, 107, 115 КПК України (в редакції від 28 грудня 1960 року), як підозрюваний в скоєнні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України. Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 4 вересня 2009 року строк затримання продовжено до 10 діб, а 11 вересня 2009 року цим же судом було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Вказував, що 9 вересня 2009 року йому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 209, ч.2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, а у подальшому обвинувачення було перекваліфіковано на ч. 1 ст. 191 КК України. 24 жовтня 2012 року дана кримінальна справа закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (в редакції від 28 грудня 1960 року) за відсутністю в діях складу злочину. Загалом він перебував під кримінальним переслідуванням на протязі 38 місяців.

Вважав, що неправомірними діями органів досудового розслідування, суду та прокуратури йому завдано моральних страждань та порушено усталений спосіб його життя, тому відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) він має право на відшкодування моральної шкоди.

Ураховуючи наведене, просив стягнути з Державного бюджету України за рахунок коштів, які обліковуються у Державній казначейській службі України шляхом безспірного списання коштів на його користь моральну шкоду в сумі 1 637 808 грн.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 травня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди кошти в сумі 100 000 грн.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 14 липня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволення позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що незаконне притягнення позивача до кримінальної відповідальності та незаконне застосування до нього запобіжного заходу, зокрема підписки про невиїзд, завдало йому моральних страждань.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд посилався на те, що належним відповідачем щодо заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди є Державна казначейська служба України, яка має процесуальний статус третьої особи без самостійних вимог.

Проте повністю з такими висновками погодитися не можна з огляду на наступне.

Судами встановлено, що 1 вересня 2009 року ОСОБА_4 був затриманий старшим помічником прокурора м. Кременчука Полтавської області Левицьким В.І. на підставах, передбачених ст. ст. 106, 107, 115 КПК України (в редакції від 28 грудня 1960 року), як підозрюваний в скоєнні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 4 вересня 2009 року було продовжено строк затримання до 10 діб.

9 вересня 2009 року ОСОБА_4 було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України.

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 11 вересня 2009 року ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Постановою прокурора прокуратури м. Кременчуці Полтавської області від 27 липня 2012 року обвинувачення в суді в скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 191, ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України щодо

ОСОБА_3 за недоведеність перекваліфіковано на ч. 1 ст. 191 КК України.

Постановою Крюківського районного суду Кременчука Полтавської області від 2 серпня 2012 року справа виділена в окреме провадження та направлена прокурору для проведення додаткового розслідування, а 24 жовтня 2012 року справу закрито за відсутністю у його діях складу злочину.

Пред'являючи позов, ОСОБА_4 посилався на те, що він має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного кримінального переслідування, яке тривало 37 місяців 24 днів, оскільки незаконність таких дій підтверджується постановою про закриття відносно нього кримінального провадження на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Статтями 2, 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Так, участь сторін у цивільному процесі зумовлена тим, що судовий спір має місце саме між ними і його вирішення впливає безпосередньо на їх права чи обов'язки.

Згідно з ч. 4 ст. 10, пп. 1, 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти здійсненню їхніх прав, а також уточнити позовні вимоги та вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі згідно з процедурою, передбаченою ст. 33 ЦПК України.

У п. 101 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) судам роз'яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність"). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

Відтак, суд першої інстанції повинен був роз'яснити позивачу, згідно зі ст. 33 ЦПК України, про право подання клопотання щодо залучення Державної казначейської служби України у процесуальному статусі відповідача, а не третьої особи.

Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи суди не встановили усіх обставин, необхідних для правильного застосування судом норм матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, що не дозволяє суду касаційної інстанції ухвалити нове рішення.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 14 липня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.